Найбільший внесок у справі перекладів поезій американського митця зробив В. Мисик, переклавши п’ятнадцять його віршів. Він звернувся до творів Лонгфелло на початку 30-х років минулого століття. Результати його праці високо оцінює Н. Куляса: “В. Мисик відходить від копіювання іншомовного синтаксису, фразеології, пише по-українськи, на основі власного життєвого і поетичного досвіду, малюючи задану автором оригіналу картину” . Високий рівень відтворення оригіналу у Мисикових інтерпретаціях відзначає і Р. Зорівчак. Частина інтерпретованих
Вибране” (1977), журналу “Всесвіт” (№8 за 1977 р.), 13 перекладів публікувалися у двотомному зібранні творів українського інтерпретатора (1983) та книзі “Захід і Схід. Переклади” (1990). Вірш Лонгфелло “День відійшов” як один із блискучих зразків скарбниці поетичного перекладу поміщений у книзі “Тисячоліття.
Поетичний переклад України-Русі” (1995) – антології поетичного перекладу XІ-XX віків, яку здійснено в Україні вперше.
Слід додати, що у фонді В. Мисика Харківського літературного музею знаходиться його переклад з ЛонгсЬєлло російською мовою “Голландская
Поезію “Самсон” переклав для українського читача Сава Голованівський і помістив (без останньої строфи) у збірку поезій “Синій птах” (1980), а також (вже повністю) у трьотомне зібрання творів (1981).
Сонети Лонгфелло “Данте” та “Осінь” представлені в антології “Світовий сонет” Д. Павличка (1983), а також у №2 “Всесвіту” цього ж року.
В, Колодій – автор перекладу “Стріли і пісні”, що входить до його збірки “Братерство” (1985). Проте зіставлення цього перекладу з іншими інтерпретаціями вірша показує, що перекладач дещо відхиляється від змісту, додає від себе відсутні у першотворі образи. Газета “Молодь України” від 2 червня 1985 року помістила вірш Лонгфелло “Дітям” у перекладі М. Грінчак.
Серед наймолодших тлумачів поезії американського романтика – Марія Губко (1968-1995). її доля склалася трагічно, через чорнобильське лихо вона відійшла у вічність у віці 26 років, проте встигла заявити про себе як талановита поетеса і перекладач. Високе поцінування її таланту висловив Г. Кочур, наставник Творчої майстерні художнього перекладу, що входила до Творчого об’єднання перекладачів при СПУ, а також Д. Паламарчук, М. Коцюбинська, Д. Павличко, М. Стріха, П. Панч, В. Сухомлинський, М. Стельмах. , О. Гончар, О. Іванен-ко, Т. Коломієць та інші. Задумом М. Губко було укласти антологію американської поезії.
Серед американських поетів у перекладному доробку поетеси – вірш Лонгфелло “Псалом життя” (збірка “Так навесні ридає талий сніг”, 1936; “Всесвіт”, №1, 1997).
Поезія американського поета зацікавила і В. Кикотя – військового перекладача у країнах Африки, викладача у вузах Черкас. Для перекладу він вибрав дві поезії – “Стріла і пісні” та “Псалом життя” і помістив у книзі “Промені самотності” (1998) поряд з англійським варіантом.
У колі інтерпретаторів поезії Лонгфелло й поет, багаторічний політв’язень І. Коваленко. У його поетичній збірці “Джерело” (1999) знаходимо переклад “Стріли і пісні”, виконаний на Уралі під час ув’язнення. Він виявив високу трансляторську майстерність, максимально близько підійшов до першотвору, зберіг синтаксичну ідентичність двох перших строф, денотативне та конотативне значення лексем.
Це одна з найкращих, на нашу думку, інтерпретацій “Стріли і пісні”. Слід віддати належне і Н. Забілі, для якої характерне тонке проникнення у поетичну тканину першотвору, легкість і невимушеність вислову, відтворення смислових і ритмомелодійних особливостей.
Н. Пасічник, перекладацький досвід якої охоплює 11 мов і лише з англійської 27 авторів, знайомить нас із перекладом поезії Лонгфелло “Стріла і пісня” та “Псалом життя”. Перша з них опублікована в авторській збірці “Вибране” (2003), а друга має лише електронний вигляд.
Таке широке коло перекладачів лірики американського класика в Україні свідчить про обізнаність українських літераторів із творчістю Г. Лонгфелло, його популярність, яка й досі не зникає. Зростання кількості тлумачів поезії Лонгфелло за останні десятиріччя підтверджує думку про актуальність його поезії. Характерно, що спочатку для перекладу вибиралися твори, ідейне спрямування яких було співзвучне демократичним ідеям української та російської культур. Для прикладу проведемо паралель: “Пісні про рабство” Лонгфелло та “На панщині пшеницю жала” Т. Шевченка, “В полном разгаре страда деревенская” М. Некра-сова. Українських перекладачів приваблювали аболіціоністський пафос поезії Лонгфелло, волелюбні настрої, любов до простого народу, краса природи індіанського краю (М.
Павлик, П. Грабовський, пізніше М. Гаско, М. Пилинський, В. Мисик, С. Голованівський). Тому існує кілька версій перекладу поезій циклу, які засуджують невільницьке становище рабів. Неперекла-деним у ньому залишається лише “Квартеронка”.
Згодом до літературного обігу залучаються й інші поезії, в яких постає філософське осмислення глибинної простоти, непересічність вічних цінностей (“Псалом життя”, “Маяк”, “Незроблене”). Перекладачів цікавлять твори, співзвучні їм як поетам, де йдеться про долю митця (“Стріла і пісня”, “Майстер”, “День відійшов”). Виокремлюються вірші, присвячені помітним історичним та літературним постатям (“Данте”, “Портрет Чосе-ра”, “Вальтер фон дер Фогельвайд”, “Карл Великий”).
На початковому етапі входження Лонгфелло в українську перекладну літературу провідну роль відігравала львівська періодика (журнали “Зоря”, “Правда”, “ЛНВ”, який до 1906 року виходив у Львові, а потім у Києві, “Дажбог”). Це пояснюється тим, що в Наддніпрянській Україні працювала цензура з часу видання Емського указу 1876 року аж до 1905 року, яка цілковито забороняла друкувати переклади українською мовою. Значно кращі умови склалися в Галичині, де закони Австро-Угорської імперії були більш ліберальними. Згодом цю роль перебрав на себе журнал “Всесвіт” (орган СПУ), редакцію якого було розгромлено у 1978 році нібито за надмірну популярність. Здебільшого переклади входили до авторських поетичних збірок.
Слід віддати належне СПУ, зокрема секції художнього перекладу. На її засіданнях відбувалося ознайомлення відвідувачів з перекладами з різних літератур.
Так, під головуванням Г. Кочурау 1966 році відбулося засідання, присвячене сучасній поезії Америки. У вступній промові він говорив і про Лонгфелло, творчість якого, як і інших літераторів старшого і молодшого покоління, запишалася маловідомою на той час. На одному із занять Творчої майстерні художнього перекладу у 1991 році було відкрито і талант молодої перекладачки поезії Лонгфелло М. Губко. Окремо слід розглянути інтерпретаторів поеми “Пісня про Гайавату”, яка набула особливої популярності в Україні. У поемі правдиво відтворено самобутній побут автохтонів – індіанських племен, їх спосіб мислення, світосприйняття, побут, звичаї.
Вона створена на основі фольклору ірокезів і є поетичним втіленням їх міфів та легенд, тому співзвучна з українськими віршами. Колонізаторам було байдуже до духовного життя північноамериканських індіанців. Образ Гайавати залишається найкращим і непереверше-ним образом індіанця у світовій літературі. Невільницькі мотиви пісень Лонгфелло, прометеївські риси народного заступника ріднять їх з українськими народними думами, де оспівується історична доля багатостраждального українського народу.
Твір пройнятий загальнолюдським гуманізмом.
Відомо про існування семи інтерпретаторів американської поеми, які перенесли їїї на український грунт: Панас Мирний, Олександр Олесь, О. Іванов, М. Зеров, К. Шмиговський, П. Шарандак, О. Соловей. Кожен з цих повних перекладів становить самостійну цінність. Обставини появи україномовних варіантів поеми підтверджують, що український переклад часто зазнавав переслідувань імперської влади як з боку царату, більшовиків, так і в радянські часи. Так, перший переклад “Пісні про Гайавату”, здійснений Панасом Мирним, через цензуру став відомим у повному обсязі аж у 1971 році, хоча був написаний у 1899-1900 роках. Уважається втраченим рукопис класика українського перекладу М. Зерова, розстріляного в урочищі Сан-дармох.
Неопублікованою залишається версія О. Іванова (1923), який на початку 30-х років переїжджає з України в Молдову після того, як його було репресовано й усунуто з посади директора Могилівського музею. Чотири зошити з перекладом поеми зберігаються у фонді №157 Відділу рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Про існування цього перекладу немає жодної згадки в українській літературній критиці.
Не маємо змоги прочитати у друкованому вигляді повний, другий, удосконалений варіант перекладу О. Соловей (1919-2004), завершений в кінці 1990-х років.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)