Якщо комусь захочеться досхочу насміятися, то треба обов’язково прочитати повість Ярослава Стельмаха “Митькозаври з Юрківки, або Химера лісового озера”. У ній такі захоплюючі пригоди двох шестикласників – за вуха не відірвеш від книжки.
Коли читаєш цю повість, то здається, що написав її не відомий письменник, а такий самий хлопчик, як герой твору. Ярослав Стельмах аж ніяк не прикрашає школу, відверто говорить про ставлення учнів до вчительки ботаніки та зоології. Стельмах називає її так, як говорять діти, – “ботанічка”.
Саме
Щоб виконати його, треба було їхати до Митькової бабусі в Село, а батьки сумнівалися, чи можна таких розбишак нав’язувати старенькій. І все-таки Сергійко і Митько зуміли довести батькам, що без колекції вони у вересні просто загинуть.
У селі друзі одразу ж знайшли озеро серед лісу, відновили чийсь курінь і весь час проводили там. Крім них, до озера приїжджав на велосипеді ще один міський гість – чотирнадцятилітній
Хлопці вирішили вистежити ящера, адже чітко бачили величезні сліди на прибережному піску, вночі чули страшний рев і спостерігали, як булькає вода у глибокому місці.
Намагаючись спіймати чудовисько і прославитися, Митько і Сергійко робили пастки, засідки, по черзі чатували вночі. Цілий місяць хлопчики читали книжки про геологічні періоди на Землі і про тварин, які колись населяли нашу планету. Як виявилося потім, ніякого митькозавра не існувало, а над друзями пожартував Васько.
Та Митько і Сергійко не образилися, адже за цей місяць вони пережили безліч таємничих і веселих пригод, до того ж перечитали багато книжок з біології.
Перегорнута остання сторінка повісті, але так не хочеться розлучатися з героями твору. Та я знаю, що Ярослав Стельмах написав декілька збірок оповідань для дітей і про дітей, які я із задоволенням прочитають на канікулах.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)