Сергі́й Петрович Плачи́нда, літературний псевдонім Сергій Кожухар – український письменник. Прозаїк, публіцист, критик, член Спілки письменників України (1960).
Народився 18 червня 1928 р. на Кіровоградщині (хутір Шевченко) в родині селянина.
Свідок голодомору 33-го, пережив нацистську окупацію. Працював токарем у механічних майстернях радгоспу, пізніше – співробітником Кіровоградської районної газети, водночас учився в середній школі.
В 1953 р. закінчив філологічний факультет Київського державного університету, а потім аспірантуру
1960 р. зо ініціативою М. Шамоти звільнений “за український націоналізм”.
З 1948 р. співпрацював із республіканськими газетами та журналами, друкуючи нариси й оповідання. В 1959 році вийшли в світ його книжка оповідань та
1968 р. побачила світ книга історичних повістей “Неопалима купина” (художньо осмислюються постаті Роксолани, Галшки Гулевичівни, Артема Веделя, Максима Березовського, Теофана Прокоповича), яка згодом була вилучена з бібліотек і продажу за “націоналістичний ухил”.
У 1980 році був редактором відділення публіцистики журналу “Київ”. Пропрацював один день.
Брав активну участь у діяльності Народного Руху України. Засновник і перший голова Української селянської демократичної партії.
Працював у редакції “Літературної України”, у видавництві “Молодь”. Нині – старший науковий співробітник Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії. досліджує праісторію та найдавнішу міфологію України.
Автор повістей “Синьоока сестра” (1962), “де лани широкополі” (1963), “дума про людину” (1974), “Взяти на себе” (1981), книжок нарисів “Кам’яна веселка” “Степові невгомони” (1962), “Там, де тихая Вись” (1977), “Хліб і совість”; публіцистичних роздумів “Куди йдемо?” (1989); книжки казок для дітей “Мандрівець із Піщаної Галявки” (1967), книги історичних повістей “Київські фрески” (1982), “Козаки в дюнкерку”(2003), “Козак – душа правдивая”(2004); книжок повістей та документальних оповідань “Ніч перед стартом” (1971); романів “Степова сага” (1977), “Шуга” (1986) і біографічних романів “Олександр довженко” (1980), “Юрій Яновський” (1986), “Ревучий” (1938), “Балада про степовика” (1987). Упорядник книги “довженко і світ. Творчість довженка в контексті світової культури” (1984), укладач “Словника давньоукраїнської міфології” (1993).
Автор “Словника давньоукраїнської міфології”(1993), монографічно-пошукових книг “Міфи і легенди давньої України”(2006), “Лебедія. Як і коли виникла Україна”(2005), “Як українські міфи по світу розійшлися”(2009) (згідно з якими історія українського народу починається від часів Мізинської стоянки (XX-XV тис. до н. е.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)