Головною діючою особою роману М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу” є Печорин. Події, описані в добутку, відбуваються на Кавказі. І це, імовірно, не є випадковістю, тому що в той час сюди відправлялися люди, переслідувані урядом. До їхнього числа належав і Печорин, засланий на Кавказ за якусь нашумілу в Петербурзі історію.
Тут він побачився із Грушницким, що прибили на води заліковувати рани. Печорин і Грушницкий разом служили в діючому загоні й зустрілися як старі приятелі
Грушницкий – юнкер, він якось по^-особливому носить свою
Нудьгуючий Печорин від нема чого робити вирішив зіграти на самолюбстві приятеля, заздалегідь передчуваючи, що одному з них несдобровать. І випадок не сповільнив себе чекати. Печорин змушений був викликати Грушницкого на дуель за мерзенний наклеп, що поширив той відносно свого друга. Підбурюваний “своїми друзями”, Грушницкий, щоб не виглядати боягузом, прийняв виклик
У ніч перед дуеллю Печорин не міг заснути
И от Печорин коштує під дулом пістолета. Умови дуелі дуже тверді. При найменшому пораненні можна опинитися в прірві. Скільки самовладання, витримки в нього!
Він знає, що його пістолет не заряджений, що через мінуту може обірватися його життя. Йому хочеться до кінця випробувати Грушницкого. Але той забуває про честь, совісті й порядності, коли порушене його самолюбство. У дрібній душі Грушницкого не пробудилося великодушності. І він вистрілив у беззбройну людину.
На щастя, куля тільки подряпала коліно суперника. Презирство й злість охопили Печорина при думці, що ця людина з такою легкістю міг убити його.
Але незважаючи ні на що, Печорин готово простити свого супротивника й говорить: “Грушницкий, ще є час. Відмовся від свого наклепу, і я тобі прощу всі, тобі не вдалося подурачить, і моє самолюбство задоволене”. Грушницкий, блиснувши очами, відповів: “Стріляйте.
Я себе нехтую, а вас ненавиджу… Нам на землі вдвох немає місця…” Печорин не промахнувся
Автор показав, що перед особою смерті герой роману виявилася таким же двоїстим, яким ми бачили його протягом усього добутку. Йому щиро жаль Грушницкого, що попали за допомогою інтриганів у дурне положення. Печорин готовий був простити його, але в той же час не зміг відмовитися від дуелі в силу існуючих у суспільстві забобонів. Почуваючи свою самітність серед водяного суспільства, серед людей, подібних Грушницкому, засуджуючи це суспільство, Печорин сам є рабом його Моралі
Печорин неодноразово говорить про свою подвійність, і подвійність його, як ми бачимо, – не маска, а дійсний стан душі.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)