За допомогою виразних епітетів “дитино золота”, “тривого кароока”, “гіллячко голуба” автор створив неповторний образ батьківської любові й тепла: Спи, моя дитино золота, Спи, моя тривого кароока. В теплих снах ідуть в поля жита, І зоря над ними йде висока. Спи, моя гіллячко голуба, Тихо в моїм серці і щасливо. За вікном хлюпочеться плавба Твоїх літ і долі гомінливої. Будь-яка колискова пісня передає любов і турботу батьків.
Особливість колискової Миколи Вінграновського полягає в тому, що він нерозривно поєднує майбутнє своєї
Люлі, мій маленький чоловік, Капле сон сріблястий з верховіту… Автор майстерно поєднав два художніх засоби – порівняння й літоту – у виразі “вузенька, як долоня”, створивши таким чином своєрідний образ маленької безіменної річки: Сама собою річка ця тече, Маленька річечка, вузенька, як долоня. Ця річечка Дніпра тихенька синя доня, Маленька донечка без імені іще.
Вона тече в городі в нас під кленом,
Я річечку оцю в городі в нас під кленом Як тата й маму і як мед люблю. Поет описав сад, використавши персоніфікацію (“на колінах яблуні спить вітер”) і виразну метафору (“пахучі очі квітів”), а також вжив оказіоналізм – “небопад” (за аналогією до “зорепад”) – для створення своєрідного образу неба: Ходімте в сад. Я покажу вам сад, Де на колінах яблуні спить вітер.
А згорблений чумацький небопад Освітлює пахучі очі квітів. Я покажу вам сливи на сучках, Що настромились, падаючи мовчки. Затисла груша в жовтих кулачках Смачного сонця лагідні жовточки.
Автор використовує повтори слова “сонний”, асонанси та алітерації, створюючи образ всеохоплюючого сну: У полі спить зоря під колоском І сонно слуха думу колоскову, І сонна тиша сонним язиком Шепоче саду сиву колискову. То кажани. То кажанячий ряд Заплутався у сонному волоссі ночі…
Ходімте в сад. Я покажу вам сад. Його сумління покажу вам очі.