Село і серце одпочине. Село на нашій Україні – Неначе писанка село, Зеленим гаєм поросло… Сам Бог витає над селом!
Т. Шевченко. Ці слова Тараса Шевченка про красу українського села звучать гіркою іронією в згадках про це ж “село-писанку” двадцятих років XX ст., змальоване в творах найвизначнішого українського драматурга нинішнього віку Миколи Куліша. Гостра, неприхована правда про життя того часу: революція, криваві ексцеси, ідейний фанатизм, класова непримиренність, оскверніння святинь, знецінення моральних основ буття людини
Письменник важко пережив побачене, воно залишило болючий слід у його серці, однак все ще не міг усвідомити, що винуватцями голоду
Головна колізія п’єси – боротьба селян-незаможників на чолі з Мусієм Копистком та Серьогою Смиком з куркулями Гирею і Годованим за вилучення з церкви матеріальних цінностей, які нібито мали врятувати людей від смерті. Отже, конфлікт у творі антагоністичний, класовий, він не може вирішитись мирним шляхом. М. Куліш не аналізує глибоко причини голодомору, але правдиво і неповторно подає картини невимовних страждань, людської жорсткості, канібалізму як наслідку божевілля здичавілих від голоду Орини й Ларивона.
Здається, що аполікаптичні картини не тільки з 21-го, а 33-го років, і не куркулів ми бачимо за цією трагедією, а партійних можновладців, котрі зустрінуться в творах про нещадний геноцид 30-х років. Такі сцени ми бачимо в “Марії” Уласа Самчука, “Жовтому князі” Василя Барки, “Самосуді Анатолія Дімарова, у вірші Павла Тичини “Загупало в двері прикладом”, написаного 1921 року, що його можна спроектувати на 1933-й. Зображуючи гострий класовий конфлікт на тлі голодного лихоліття, будучи відверто тенденційним у розстановці акцентів, М. Куліш залишається великим художником у головному – відтворенні панорами масштабності трагедії, виявляє себе автор і неабияким майстром соціального портрета.
Наступна п’єса М. Куліша, “Комуна в степах”, продовжувала ідейно-тематичну лінію українського села пореволюційної доби. Як і в драмі “97”, тут – гострий конфлікт між селянською біднотою та куркульством, яке чинить шалений опір молодій комуні, заснованій у степу незаможниками. Цей комунарський табір складається з найзлиденніших верств, їм протистоїть Вишневий, хазяїн хутора, де розташувалася комуна.
Образ Вишневого – своєрідна еволюція Гирі й Годованого. Якщо поглянути на героя у світлі життєвих реалій, видно, що він як господар прекрасно розуміє безперспективність комуни. Конфлікт світоглядів чітко окреслений в суперечці голови комуни інваліда Лавра та Вишневого, який стверджує, що нова влада не тільки не зд на господарювати, але й нищить самий людський дух. У його противника Лавра один аргумент, який влучно розкриває сутність філософії новітніх перетворювачів світу: в усьому радянській владі, її поступу вперед заважають класові вороги, вороже капіталістичне оточення.
Цікаво, що майже всі члени комуни – люди, скалічені фізично чи морально, самотні, без коріння, побиті долею, що не зможуть міцно стати на землі і плідно працювати.
Продовженням трагічного літопису про руйнацію українського села радянською владою була п’єса “Прощавай, село!” – заключна частина трилогії М. Куліша з життя селянства. У центрі п’єси доля родини бідняка Романа, котрий, здобувши після революції довгожданну землю, ставши господарем, хоче зберегти старі звичаї, традиційні моральні засади. Але колгоспна система має забрати все, навіть нові віжки, що стали символом відібраних сподівань власника-мрійника.
Різними шляхами пішли Романові сини: Никандер, старший, що колись мріяв розбагатіти, а з приходом колективізації, щоб не вивезли його до Сибіру, має вступати до колгоспу; молодий Марко, який жив певний час у місті, повертається до села здійснити колективізацію, а насправді руйнувати прадавній уклад. Справді, з поверненням Марка розсипаються родини, загострюються протистояння, розходяться шляхи близьких людей – до колгоспу або до Сибіру. Залишення селянами обжитих місць набуває символічного значення: закінчується старе життя, а нове, судячи з поруйнованих сімей, навряд чи могло обіцяти щось добре.
Отже, можна стверджувати, що драми Миколи Гуровича Куліша на тему українського села 20-х років залишаються для нас вагомим художнім документом трагічної доби з її класовою ворожнечею, революційною непощадністю, страшною соціальною руйнацією, нищенням української хліборобської культури, традиції і звичаїв.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)