Напружені идейно-эстетические шукання рухають героями Германа Гессе. Людина для Гессе – одночасно й індивідуальність, і крапка схрещення світових явищ. “Кожна людина – це не тільки він сам, – пише Гессе, – він також неповторна, зовсім особлива, у всякому разі важлива й примітна крапка, де світові явища схрещуються саме так лише один раз і ніколи більше”. Хвороби століття Гессе зображує як хвороби душі, протиріччя епохи – як суперечка людини із самим собою.
Герой його роману “Степовий вовк” письменник Гарри Галлер
Гостро відчуваючи внутрішню порочність і кризовий стан навколишньої його буржуазної дійсності, але залишаючись людиною, далеким від визвольного руху, Гессе шукав опору у внутрішньому світі особистості. Безкомпромісний супротивник війни й імперіалізму, він сподівався, що са мосовершенствование особистості приведе до відновлення суспільства. Очевидна ілюзорність таких надій,, але очевидна так само гуманістична спрямованість Творчості письменника.
Як і герой
Дійсність у ньому оцінюється з позицій героя, що тіснить усім зовнішнім світом. У такому романі помітний вплив російської літератури із властивої їй любов’ю до “маленької людини” і гострою тривогою за нього – “Шинелі” Гоголя, романів Достоєвського
Термін маленька людина в соціальному його значенні широкий і розпливчастий. Родові риси “маленької людини” – соціальна приниженість, безправ’я, відчуженість від громадського життя. Він вірить у чесність, людяність, любов і, прагнучи зберегти їх від руйнування, намагається вкритися у своєму маленькому мирке – у сім’ї, у дружньому колі.
Політична нерозвиненість “маленької людини” дозволяє легко зробити його видобутком реакційної демагогії, перетворити у винтик фашистського механізму. Але він може також піднятися до осмислення протиріч дійсності, до цивільної активності, і тоді він перестає бути маленьким
Німецька Література здавна виявляла цікавість до “маленької людини”. Він рисувався як обиватель, міщанин, філістер, викликаючи іронію Гете, сатирові Гофмана,, сарказм Гейне. І він. же зображувався як трудівник із чистою, наївною душею – і Гофманом, і Гейне, і Келлером, і Раабе. Ще в. 80-90-х рр. Наприкінці минулого сторіччя з’явилися добутки, що відбивають нещадний трагізм долі “маленької людини”, придушує жорстоко в імперіалістичній Німеччині (“Майстер Тим-ис” М. Крейцера, “Селянин” В. Полінця).
На рубежі 20- 30-х рр. XX в., у період напруженої боротьби комуністичної партії Німеччини з наступаючими силами фашистської реакції за вплив у масах, проблема “маленької людини” придбала надзвичайну гостроту. Адже тому, за ким підуть “маленькі люди”, значною мірою залежала доля країни. І те, що цей шар чи ледве не в більшій частині виявився в мережах брехливої нацистської пропаганди, було аж ніяк не останнім з факторів, що сприяли захопленню влади фашистами в 1933 г.
Долі “маленької людини” цілком присвятив свою творчість Ганс Фаллада (сьогодення ім’я – Рудольф Дитцен; 1893-1947). На сторінках його добутків встає Німеччина 1914-1945 р., тобто пори першої світової війни, Веймарской республіки й панування гітлеризму – часу драматичного й жорстокого, що чітко показали й ідеологічна нестійкість, і моральні можливості “маленької людини”.
Фаллада писав про повсякденному, щоденному, життєвому, створював зримі, густо написані картини нелегкого життя звичайних людей, розповідав про скромні радості, даримих чуйністю й серцевою теплотою, але також про лиха й слабості “маленької людини”, про його поступки пануючому режиму. Письменник шукав у душі “маленької людини” початку, здатні протистояти розбещуючому впливу атмосфери буржуазного мира
(1 votes, average: 5.00 out of 5)