У горах Оденвальда в Південній Німеччині стояв замок барона фон Ландсхорта. Він занепав, але його власник – гордий нащадок древнього роду Каценеленбоген – намагався зберігати видимість колишньої величі. У барона була красуня дочка, вихована під невсипущим наглядом двох незаміжніх тіточок.
Вона вміла досить добре читати й прочитала по складах кілька церковних легенд, уміла навіть підписати своє ім’я й превстигла в рукоделье й вмузике.
Барон збирався видати дочка заміж за графа фон Альтенбурга. Із цієї нагоди в замку зібралися
У лісі на них напали розбійники й нанесли графові смертельний удар. Перед смертю граф попросив друга сповістити його наречену про його раптову кончину. Герман обіцяв виконати доручення й, хоча його рід здавна ворогував з родом Каценеленбоген, відправився в замок барона, де хазяїн, не дочекавшись нареченого дочки, уже розпорядився подавати на стіл, щоб не морити голодом гостей. Але отут звук рога возвестил
Барон вийшов зустріти нареченого. Герман хотів сказати, що його друг умер, але барон перервав його незліченними вітаннями й не давав вставити слова до самих дверей замка. Наречена мовчала, але по її посмішці було видно, що юнак довівся їй по серцю.
Всі сіли за стіл, але наречений був похмурий. Барон розповідав свої найкращі й самі довгі історії, а під кінець бенкету розповів історію про примару, що під видом нареченого приїхав у замок і відвіз наречену в царство парфумів
Наречений вислухав історію із глубоким. увагою й дивно подивився на барона. Раптом він став повільно підніматися, стаючи усе вище й вище. Баронові почудилось, що він перетворився чи ледве не у велетня. Наречений направився до виходу.
Барон пішов за ним. Коли вони залишилися одні, гість сказав: “Я – мрець мене вбили розбійники мене чекає могила”. Із цими словами він підхопився на коня й умчався. Наступного дня прискакав гонець зі звісткою, що юного графа вбили розбійники й він похований у соборі міста Вюрцбурга. Мешканців замка охопив жах при думці про те, що напередодні них відвідав примару
Овдовіла ще до весілля наречена наповнювала своїми скаргами весь будинок. Опівночі вона почула мелодійні звуки, що доносилися із саду. Підійшовши до вікна, дівчина побачила нареченого-примари. Тіточка, що спала в тій же кімнаті, тихо підійшла до вікна слідом за племінницею й зомліла. Коли дівчина знову подивилася у вікно, у саду нікого не було.
Ранком тіточка заявила, що більше не стане спати в цій кімнаті, а наречена, виявивши рідкісну неслухняність, заявила, що не буде спати ніде, крім цієї кімнати. Вона взяла з тіточки обіцянка нікому не розповідати про цей випадок, щоб не позбавляти племінницю гіркої відради жити в кімнаті, під вікном якої коштує на стражі тінь її нареченого. Через тиждень дівчина зникла, кімната її була порожня, постіль не зім’ята, вікно розкрите
Тіточка коротенько розповіла історію, що приключилася тиждень назад. Вона припустила, що дівчину відніс примару. Двоє слуг підтвердили її припущення, сказавши, що чули вночі тупіт кінських копит. Барон наказав прочесати всі околишні ліси й сам зібрався взяти участь у пошуках, але раптом побачив, що до замка під’їхали два багато прибрані коні, на одній з яких сиділа його дочка, а на іншій – примару-наречений-примара.
Цього разу він не був похмурий, у його очах світилися веселі вогники. Він розповів баронові, як з першого погляду закохався в наречену, але з побоювання перед фамільною звадою не зважився розкрити своє теперішнє ім’я, як барон своїми історіями про примар підказав йому ексцентричний вихід з положення. Таємно відвідуючи дівчину, він домігся її взаємності, відвіз її й обвінчався з нею. Барон так радувався, бачачи дочку цілої й непошкодженої, що простив молодих людей, і тільки тіточка ніяк не могла примиритися з думкою, що єдина примара, який їй довелось побачити, виявився підробкою
О. Э. Гринберг
(2 votes, average: 3.50 out of 5)