План переказу 1. Подколесин думає про одруження. Про це клопоче сваха Текля. 2. Кочкарев, якого Текля вже женила, бере на себе сватовство.
3. Гафія Тихонівна, купецька дочка, мріє вийти заміж за дворянина.
4. Сваха Текля розповідає їй про достоїнства наречених 5. Смотрини. Наречені приходять знайомитися. 6. Кочкарев віднаджує всіх наречених.
7. Подколесин коливається, але потім погоджується женитися.
8. Подколесин тікає перед самим вінчанням. Переказ Діючі особи: Гафія Тихонівна, купецька дочка, наречена; Орися Пантелеймонівна, тітка;
Подколесин лежить на дивані із трубкою: “От як почнеш едак один на дозвіллі подумувати, так бачиш, що нарешті точно потрібно женитися Але ж, здається, усе готово, і сваха от вуж три місяці ходить. Право, самому якось стає совісно.
Агов, Степан! Не приходила сваха?” Степан: “Ніяк ні”. Подколесин довго з’ясовує, чи був Степан у кравця, чи
Кольорові більше йдуть секретарям, титулярним і іншою дрібнотою, а надвірний радник той же полковник, тільки хіба що мундир без еполетів Агов, Степан!” І Подколесин знову докладно розпитує, чи купив Степан ваксу, де купив, чи гарний вакса, чи не запитував хазяїн, для чого, мол, панові потрібна така вакса, чи не затіває пана женитися… Відсилає Степана й відразу кличе його знову, довідатися, як швець шиє чоботи: “Ти говорив шевцеві, щоб не було мозоль?” Явища 7, 8 Подколесин: “Але ж клопітлива, чорт візьми, річ одруження! Те, так рє, так це…
Агов, Степан!” Але Подколесину не вдається цього разу розпитати Степана: прийшла Текля, сваха. Подколесин: “А, здраствуй, Текля Іванівна. Ну що? як?
Сідай, та й розповідай. Як пак її: Меланья?.. ” Текля: “Гафія Тихондвна”. Подколесин: “Вірно, яка-небудь сорокалітня діва?
” І він докладно розпитує Теклю про придане: “…кам’яний будинок у Московській частині, про дві елтажах, уже такойприбиточний, що щиро задоволення… два дерев’яних хлигеря, город… ” Запитує, яка собою наречена.
Текля: “Як рефинат! Біла, рум’яна, як кров з молоком, насолода така, що й розповісти не можна… Купця третьої гільдії дочка.
Про купця й чути не хоче. “Мені, говорить, який би не був чоловік, хоч і собою-те непоказний, так був би дворянин”.
Подколесин цікавиться, немає чи інших наречених. Текля: “Так який же тобі ще? Уже це що не є краща”. Подколесин велить їй прийти післязавтра.
З’ясовується, що Текля вуж третій місяць ходить, “а пуття-те ні наскільки”.
Подколесин же все хоче “порассудить, порассмотреть”, їхати до нареченої не хоче: похмуро… Текля нарешті розсердилася: “Так ми таких наречених приберемо, що й не подивимося на тебе… ” Явища 9, 10 Вбігає Кочкарев, бачить Теклю: “Навіщо чорт ти мене женила?
Ах ти, пацюк стара!.. Ну, а тут навіщо? Неужли Подколесин хоче… ” Входить Подколесин, і Кочкарев говоритему: “Ти від мене, твого друга, усе приховуєш.
Женитися адже задумав?” Подколесин: “От дурниця: зовсім і не думав”. Але Кочкарева не проведеш: він добре знає Теклю. Він запитує її про наречену, де вона живе, а потім відсилає її: “У тобі більше немає потреби…
Убирайся! ” Текля: “У людей тільки щоб хліб віднімати, безбожник такий! У таку дрянь втрутився.
Каби знала, нічого б не казала”. Іде з досадою. Явище 11 Кочкарев: “Ну, брат, цієї справи не можна відкладати. Їдемо”. Але Подколесин упирається Кочкарев повний рішучості женити його: “Так за чим же, помилуй, за чим справу?.
, ну що з того, що ти неодружений? Подивися на свою кімнату. Ну, що в ній?
Ти от сам лежиш, як байбак, весь день на боці…
Ну, а як буде в тебе дружина, так ти просто ні себе, нічого не довідаєшся: отут у тебе буде диван, собачка, чижик якої-небудь у клітці, рукоделье… И уяви, ти сидиш на дивані, і раптом до тебе підсяде бабеночка, гарненька така, і ручкою тебе… Подколесин поступово спокушається: “Але ж сказати тобі правду, я люблю, якщо біля мене сяде гарненька”. Кочкарев уже готовий розпорядитися весільним обідом, шампанським і т. п. Подколесин раптом знову затявся: “Усе був неодружений, а тепер раптом – одружений”.
Кочкарев гнівається: “Ну, не стидноли тобі?
Ну що ти тепер таке? Адже проста колода, ніякого значення не маєш. Ну для чого ти живеш?
Глянь у дзеркало, що ти там бачиш? дурна особа – більше нічого А отут, уяви, біля тебе будуть дітлахи, адже не те що двоє, може бути, цілих шестеро, і все на тебе як дві краплі води… ” Подколесин: “Так адже вони тільки пустуни більші: будуть усе псувати, розкидають папери… А воно, справді, навіть смішно, чорт забери: отакий який-небудь пампушка, щеня такої, і вуж на тебе схожий”. Подколесин було погодився їхати до нареченої, але знову передумав: ” чиЗнаєш що?
Поїдь-Ка ти сам”. Кочкарев виходить із себе: “Ну є чи в тобі крапля розуму? Ну не чи дурень ти, не чи свиня ти, не чи негідник ти після цього?
” Нарешті Подколесин здався: “Ну, повно, я їду – чого ж ти розкричався? Такий, право, дивна людина! З ним ніяк не можна водитися: налає раптом нізащо ні про що”.
Обоє йдуть.
Явище 12 Кімната в будинку Гафії Тихонівни. Вона ворожить на картах: “Знову, тіточка, дорога! Цікавиться якийсь бубновий король, сльози, любовний лист; з лівої сторони трефовий виявляє велике участье, але якась лиходійка заважає”.
Тіточка, Орися Пантелеймонівна, натякає, що трефовий король – це купець “по сукняній лінії, Олексій Дмитрович Стариков”, але Гафія Тихонівна впевнена, що їй призначений дворянин: “Нізащо не вийду за купця! “, “Текля Іванівна обіцялася знайти найкращого дворянина”. Явище 13 Входить Текля. Гафія Тихонівна в нетерпінні: “Ну що, говори, розповідай!
Є?” Текля: “Є, є, дай тільки з духом зібратися – так ухлопоталась! Адже мене ледве було не прибили, їй-богу! Зате вуж яких наречених тобі припасла!
Сьогодні ж інші й прибудуть”. Гафія Тихонівна: “Як же сьогодні? Душу моя Текля Іванівна, я боюся”.
Текля розповідає, що знайшла шістьох: “Краще вибирати: один не прийде, іншої прийде Уж такі дворяни, що ще й не було таких. Перший Балтазар Балтазарович Жевакин, такий славний, у флоті служив, говорить, що йому потрібно, щоб наречена була в тілі… А Те^-те-іван^-те Павлович, що служить езекухтором, такий важливий, товстий; як закричить на мене: “Ти мені не тлумач дрібниць, що наречена така й така!
Ти скажи навпростець, скільки за нею спонукуваного й нерухомого? ” А ще Никанор Іванович Анучкин, такий великатний! А губи, мати моя, – малина, зовсім малина! такий славний “Мені, – говорить, – потрібно, щоб наречена була гарна собою, вихована, щоб і по французькому вміла говорити”. А коли хочеш поплотнее, так візьми Івана Павловича.
Уже краще не можна вибрати нікого. Уже той пан так пан: мало в ці двері не ввійде, – такий славний”. З’ясовується, що прізвище його – Яєчня, років йому біля п’ятдесятьох.
Текля продовжує: “А мабуть, коли не подобається прізвисько, то візьми Балтазара Балтазаровича Жевакина”.
Гафія Тихонівна цікавиться, які в нього волосся, ніс? Текля відповідає: “Усе на своєму місці. Тільки не погневайся: вуж на квартирі одна тільки трубка й коштує, більше нічого немає – ніяких меблів”.
Текля пропонує ще Акинфа Степановича Пантелєєва, титулярного радника, “трошки заїкається тільки, зате вуж такий скромний”, хоч і п’є, “адже не весь же тиждень буває п’яний: інший день вибереться й тверезий”.
“Так є ще один, так той тільки такий… бог з ним! Він-Те, мабуть, надвірний радник, так вуж на підйом куди важкий, не виманиш із будинку”. Орися Пантелеймонівна все радить вибрати купця, сперечається з Теклею.
У дверях чутний дзвінкий.
Прийшли наречені. Гафія Тихонівна заметушилася: “Ах, тіточка, я ледве не в сорочці, так адже плаття не вигладжене! ” Усі біжать опрометью. Явище 14 Іван Павлович Яєчня чекає, звіряється за списком приданого: “Кам’яний двоповерховий будинок… Є! Флігеля два: флігелі на кам’яному фундаменті, флігель дерев’яний…
Дві дюжини срібних ложок… Чотири більших пуховики й два малих… Білизна, серветки… потрібно все це повірити на ділі.
Тепер, мабуть, обіцяють і доми, і екіпажі, а як женишся – тільки й знайдеш, що пуховики так перини”.
Чутний дзвінкий. Явища 15, 16 Входить Анучкин, розкланюється з Яєчнею. Той метикує: ” чиЛедве він не за тим же сюди прийшов, за чим і я…” Входить Жевакин, розповідає історію свого мундира: ” Суконцо-Те аглицкое! Я вуж десять років ношу – дотепер майже що новий”.
Анучкин запитує його про Сицилію, де був Жевакин.
Той відучує: “Вид, я вам доповім, чудовий! такі гори, едак деревцо яке-небудь гранатне, і скрізь италианочки, такі розанчики, отож і хочеться поцілувати… Так утворені, як от у нас тільки графині хіба.
Бувало, підеш по вулиці й едак красоточки черномазенькие… Ну, натурально, щоб не вдарити особою в бруд… (Кланяється й розмахує рукою.) И вона едак тільки.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)