Перед лицем великого світу

Василеві думалось: скільки років існує людська цивілізація, стільки років і заряджена на безнастанну війну, й воює вона проти природи, й нищить її з тією ж завзятістю, з якою хоче утверджуватись і жити сама. Й тепер ось, таки відірвавшись від природи, вивищившись над нею й добре понищивши її, людина раптом осягає, що аж ніяк не стала від того дужчою й що треба не відриватись від природи, а жити з нею в злагоді. У гармонії.

Нехай росте цей терен, тримає кручу, хай плюскотить тихо по дну яруги вода, яку безпечно зачерпнути в долоні й напитись неперевареної

й нехлоро-ваної, нехай в’ються вгорі й сюркотять золотисті щурки, вже занесені до Червоної книги.

Стільки тисячоліть людство йшло, змагалося з природою, боролося з нею, часом таки прориваючись і до справжньої єдності з нею, будувало Парфенон на грецьких горах, “форум романум” і Капітолій на римських, храми ацтеків, московський Кремль. Здебільшого на узвишші.

Зручно оборонятись? Лиш почасти. Зі світом віч-на-віч боронитися, і вмирати, і жити. За всі двадцять п’ять років він стільки перебрав, переплив у себе того життя, не здаючи собі справи – для чого.

Це видавалось ніби метою, самоціллю.

І раптом почало здаватись, ніби замало цього для мети, ніби бракує чогось перед лицем такого великого світу, створеного людством. Він подався з місця шукати чогось для себе, якоїсь ясності, чи ключа, чи орієнтира для своїх і дотеперішніх, і майбутніх спромог. І так! Він там, на майданчику, розритому войовничими безбожниками, в буйстві бур’янів – природи! – зрозумів, що йому належить поставити на цій горі щось таке, що поєднало б у собі все, що створило людство і що живе в ньому самому. (А. Мороз)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Перед лицем великого світу