Ідеино-художній світ російського і світового класика Антона Павловича Чехова глибинний і неосяжний за своєю масштабністю, за майстерним трансформуванням традиційної народної, в основі своїй буденної тематики у новаторське самобутнє осмислення з поєднанням непоєднаного, з оригінальними модифікаціями піднятих на новітній, недосяжний рівень прозових жанрів новели і повісті та нової, власне інтелектуальної дискусійної драми – драми ідей, представленої у XIX та XX століттях творчістю Г. ібсена, М. Метерлінка, Г. Гаутмана, Б. Шоу, Лесі Українки,
Що стосується останнього, то Чехов здійснив революцію у розвитку драматичного жанру, відмовляючись від протиставлення характерів п’єси як конфліктуючих між собою суб’єктів: конфлікт тут внутрішній, часто із самим собою, спонукуваний невідворотністю життєвих обставин. Вплив драматургічної Творчості Чехова на розвиток світового театрального мистецтва незаперечний. За духовноетичним потенціалом, за масштабністю художнього мислення, за тонкощами людинознавства А. П. Чехов, безперечно, стоїть поряд з такими велетами російського письменства (і своїми сучасниками), як Л. Толстой і Ф. Достоєвський.
Саме
Неперевершений класик англійської новітньої драматургії, ірландець за походженням Вернард Шоу підкреслював, що “в плеяді великих європейськихдраматургівсучасників Ібсена, Чехов сяє, як зірка першої величини, навіть поряд із Толстим і Тургенєвим”.
Відзначаючи глибокий самобутній ліризм творів А. Чехова, захоплюючись майстерністю його пейзажів, талановитий російський прозаїк В. Г. Короленко акцентував увагу на “незвичайній стислості і силі відображення” майстра оригінального літературного стилю.
Кажуть, що геніальне – у простоті і дохідливості, власне простоті, котра вражає. Показником цього є дохідливість творів Чехова для широких кіл читачів. Цікаво, що один із найбільших майстрів української малої прози II половини XX століття, прекрасний людинознавець у творенні народних характерів Григір Тютюнник вважав А. Чехова одним із найбільших своїх учителів у літературі. “Немає загадки таланту – є вічна загадка любові”, – говорив Григір Михайлович, трагічний у літературі і у власному житті’.
Безперечно, що ці слова українського майстра прози посвоєму трагічної й неоднозначної у злетах і падіннях епохи цілком прийнятні щодо творчості величного російського класика, котрий, навіть висміюючи людські вади, пороки суспільства, глибокосумно співчував і любиь, відстоював зневажену гідність маленької, навіть нікчемної людини, обмеженого обивателя.
У звичайних, навіть примітивних буднях Чехов умів побачити і відтворити трагізм, той трагізм людських доль і ситуацій, котрий, на перший погляд, може бути і непоміченим через суспільну унормованість відтвореної людської поведінки. Трагічне у смішному, смішне у трагічному, внутрішня Драма людини, яка, кожна посвоєму, хоче завоювати місце під сонцем, місце у соціальній ієрархії, і разом з тим, як у геніального психологаписьменника Ф. Достоєвського, складна підпільна сутність людських душ, що у сукупності визначають моральний стан суспільства, – основне, але далеко не все в ідейнохудожній, філософськопсихологічній парадигмі творів А. Чехова.
Брехня, лицемірство, міщанська самозаспокоєність ситості, нарочита байдужість, пихатість, гординя, добровільна приниженість і самобичування перед владоможцями, чиновницька тупість і… наївність у пошуках правди – всі ці та інші явища не проходили повз талановитого художнього осмислення Чехова, який, будучи принципово далеким від будьяких політичних угруповань та декларацій, розвінчував фальш ліберальноказенного народолюбства, показову, але внутрішньо прогнилу мораль обивателів від науки, мистецтва, засновану на звичайному користолюбстві. І глибокий трагізм маленької людини, трагізм, що прихований за комічними ситуаціями, часто навіть за відвертою сатирою.
І тут не тільки традиції Гоголя чи СалтиковаЩедріна, а й своє, суто чеховське бачення панорами суспільного життя.
М. Кудрявцев, доктор філологічних наук, професор Кам’янець-Подільський
(2 votes, average: 4.50 out of 5)