Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Незначною була освіта Панаса Рудченка, бо після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятирічний хлопець йде на власний хліб.
Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках,
На цей час припадають його перші спроби на ниві літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частина зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована його братом Іваном Біликом у збірниках “Народньїе южнорусские сказки” (1869, 1870) та “Чумацкие народные песни” (1874).
З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, обіймаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар’єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових
Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою П. Рудченка. Уриваючи час від відпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, він з натхненням віддається улюбленим заняттям. Перші його твори (вірш “Україні” та оповідання “Лихий попутав”), підписані прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі “Правда” в 1872 році.
Незважаючи на те, що в 1870-1880-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, у зв’язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкувалися переважно за кордоном і на Наддніпрянській Україні були майже невідомі широким колам читачів.
Так, 1874 року в журналі “Правда” побачили світ нарис “Подоріжжя од Полтави до Гадячого” та оповідання “П’яниця”, а в 1877 році в Женеві з’являється повість “Лихі люди”. Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” і подано до цензури, але в зв’язку з так званим Емським указом 1876 року в Росії цей твір не був опублікований і теж уперше з’являється в Женеві у 1880 році.
Тільки в середині 1880-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху “Рада”, виданого М. Старицьким у 1883-1884 рр., публікуються перші дві частини роману “Повія” та два оповідання з циклу “Як ведеться, так і живеться”. 1886 року в Києві виходять збірник творів письменника “Збираниця з рідного поля” та комедія “Перемудрив”. Одночасно Мирний продовжує виступати і в західноукраїнських збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як “Лови”, “Казка про Правду та Кривду”, “Лимерівна”, переспів “Дума про військо Ігореве”.
Підтримував Мирний тісні зв’язки з багатьма діячами української культури – Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком. Як член комісії міської думи він брав активну участь у спорудженні пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам’яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення ганебними діями уряду. Не дивно, що в 1915 р. поліція розшукує “політично підозрілу особу” Панаса Мирного.
У зв’язку з тим, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та для офіційних властей була таємницею. Та справа ще й у тому, що Панас Мирний, як людина виключної скромності, вважав, що треба дбати не про популярність своєї особи, а про працю на користь народові. Вже незадовго до смерті в листі до знайомого І. Зубковського він просив не розкривати його псевдоніма.
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року. Поховано його в Полтаві. У будинку, де письменник жив з 1903 року, створено літературно-меморіальний музей.
У 1951 році в Полтаві урочисто відкрито пам’ятник письменникові.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)