Особисті міркування. Поезія, близька моєму серцю (за лірикою Володимира Сосюри)
Співа моя душа, прозора і крилата,
Любові сповнена до всього і до всіх…
І кожного обнять я хочу, наче брата,
У райдузі пісень закоханих моїх.
Коли я вперше читав вірші Володимира Сосюри і натрапив на вірш “Співа моя душа”, мені здалося, що поет дещо прикрашає свої почуття, свій внутрішній стан. Та з часом я поринув у такий безмежний світ його задушевної щирості, людяності, закоханості у красу, що зрозумів: наведений на початку твору уривок
Вся його творчість є сповіддю ніжної і бентежної душі, яка раділа і мучилася, бо не могла залишатися байдужою. Назавжди, мабуть, закарбувались у моє серце і пам’ять вражаючої сили і емоції признання:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Щодо мене, то ці рядки можна порівняти лише з шекспірівськими сонетами. Та із всього
Осінь у житті – як осінь у природі: час тихої замріяної краси, час плодозбору. Тому глибоким оптимізмом сповнені цикли осінніх мелодій Сосюри, в них звучить віра у вічну молодість героїв. Він і про себе говорить:
Мов два мене: один ще юний, юний,
А другий, що й казать, уже старий.
Та їх серця одні єднають струни,
І тому я незмінно молодий.
Поетична книжка Володимира Сосюри “Осінні мелодії”, в якій найповніше відбилися осінні настрої поета, – це пісня щирого й відданого серця. Ця пісня бринить найтоншими нотами, підноситься до неба, охоплює душу:
Хай опадає лист в саду
На землю в срібному інеї –
Я в пісні молодість знайду
І довго-довго буду з нею.
На мою думку, кожний, хто читав пристрасні слова поета про осінь, знаходить у своєму серці щирий відгук, бо не можна залишитися стороннім слухачем співу душі відкритої, людяної, дивовижно тонкої і ніжної у своїх почуваннях:
Осінній сад, жоржин печаль багряна,
Стрясають їх пориви вітру злі,
І дерева жаліються туманом,
Що вже так мало листя на гіллі.
Лірика кохання, що є вічною темою світової поезії, незмінно звучала в ніжній поезії Володимира Сосюри. Вона зливається з лірикою людського серця, яке трепетно відгукується на будь-які чарівні прояви навколишнього життя:
Не кує вже зозуля в діброві,
Лиш хитаються тіні криві
І зоря у пожовклій траві
Розгубила стрічки пурпурові.
Звучать в “Осінніх мелодіях” і патріотичні мотиви, які оспівують воїнів-захисників, невтомних трударів – всіх тих співвітчизників, яких щиро любив і якими пишався поет. Серце його, сповнене цими почуттями, бажало,
Щоб розцвіли усмішки щирі,
Щоб їх не стерли грози злі.
Яке це щастя – жить у мирі
І вічній дружбі на землі!
(2 votes, average: 4.50 out of 5)