Основна думка трагедії “Борис Годунов”

Образ Бориса Годунова розкритий широко й різнобічно. Борис показаний і як цар, і як сім’янин; відзначаються його різні щиросердечні якості. Борис наділений багатьма позитивними рисами.

Привабливі його великий розум, могутня воля, чуйність, бажання “свій народ у постачанні, у славі заспокоїти”. Як ніжний батько, він щиро вболіває про гору своєї дочки, враженою несподіваною смертю свого нареченого:

Що, Ксенія, що мила моя?

У наречених вуж сумна вдовиця!

Усе плачеш ти про мертвий нареченого…

Безвинна, навіщо ж ти страждаєш?

Як

людина, що глибоко розуміє користь утворення, вона радується успіхам сина в науці:

Учися, мій син, наука скорочує

Нам досвіди скороминучого життя…

Учися, мій син, і легше і ясніше-

Державна праця ти будеш осягатися

Борис – досвідчений політик, він тверезо враховує відношення до нього бояр, розуміє всю складну обстановку усередині країни пего час і дає розумні ради своєму синові в передсмертному заповіті. Просватавши свою дочку за шведського королевича, він думає про зміцнення зв’язку Русі із західноєвропейськими державами

Незважаючи на всі ці якості, парод не любить царя.

Борис Годунов – типовий представник того самодержавства, що початок складатися в Московській Русі із часу Івана III і розквіту свого досягло при Інакше IV. Борис продовжимо політику Івана IV – зосередження всієї державної влади в руках пануючи. Він продовжує боротьбу з родовитим боярством і. як Іван IV, опирається в цій боротьбі па служиве дворянство.

Призначаючи Басманова командуючим військами, Борис говорить йому: “Пошлю тебе начальствовать над ними: не рід, а розум поставлю у воєводи”. Борис продовжує політику московських царів і у відношенні до народу: “Лише строгістю ми можемо невсипущої стримати парод. Так думав Іоанн (III), смиритель бур, розумний самодержець, так думав і сто лютий онук (Іван IV)”. Він продовжує політику поневолювання селян, він “Юр’єв лінь задумав знищити”, тобто знищити право селян переходити від одного поміщика д іншому п тих самим остаточно закріпити селян за поміщиками

Така кріпосницька політика Бориса підсилює спочатку недовірливе, а потім вороже відношення до нього народу

Але Борис відрізняється від своїх попередників тим, що він став царем за допомогою злочину, а не в порядку законного престолонаследия. В XVII столітті, як про це говорять деякі письменники того часу, Бориса Годунова вважали вбивцею Димитрия-Царевича, сина Івана IV. Такої ж думки дотримувався й Карамзин. Карамзин саму трагедію Бориса розглядав як наслідок його злочину: бог покарав Бориса за вбивство царевича-дитини

Убивство Димитрия заподіює Борисові щиросердечні мучення, підсилює ворожість народу до нього, але не це головна причина його трагічної долі. Загибель Бориса обумовлена соціальними причинами, боротьбою класових сил. На боротьбу з ним виступило боярство, донські Козаки, польська шляхта, по головне – проти нього народ.

Гаврило Пушкін говорить Басманову, що Самозванець сильний “думкою народним”. Народ повстав проти Годунова, і в цьому головна причина загибелі Бориса, тому що парод -і -і основна, вирішальна сила історії

Народ відвернувся від Бориса й потім повстав проти нього тому, що бачив у ньому деспота, що не тільки не піклується про благо народу, але, навпроти, погіршує його положення, закріпачуючи селянство; бачив у ньому вбивцю царевича; розглядав всі його “благодіяння” і “щедроти” як “засіб удержати смятенье п заколот”.

Так Пушкін показує, що основна причина трагедії Бориса в тім, що він втратився поваги, любові й підтримки народу

Олександр Сергійович Пушкін постійно цікавився російською історією. З-під його пера вийшли історичні повісті, поеми, вірші, але найбільшим добутком поета на цю тему є трагедія “Борис Годунов”.

У цьому філософському добутку автор міркує про сутність влади і її впливі на самого правителя, про незаконне сходження на престол і вічний страх перед втратою трону. А тут ще пролилася кров царевича Дмитра. Усе в цьому обвинувачували Годунова, і Шуйский, посланий розслідувати це лиходійство, виявив тому підтвердження, але в той же час спасував при зустрічі із царем Борисом, так він пояснює свою слабість Воротинскому:

…Я в Углич посланий був

Досліджувати на місці ця справа:

Наїхав я на свіжі сліди;

Все місто був свідок злодеянья;

И, возвратясь, я міг єдиним словом

Викрити прихованого лиходія

Шуйский дуже прозоро натякає на причетність до угличскому вбивства пануючи Бориса, а сам зізнається, що в Москві не зміг викрити винуватця, тому що:

Він, зізнаюся, тоді мене збентежив

Спокоєм, безсоромністю нежданої,

Він мені в очі дивився, начебто правий…

Олександр Сергійович Пушкін дотримується історичної версії, що вбивство царевича Дмитра, спадкоємця престолу, необхідно було Борисові Годунову, що жадає владі. Шуйский із сарказмом говорить:

Борис не так-те боязкий!

Яка честь для нас, для всієї Русі!

Зять ката й сам у душі кат,

Візьме вінець і барми Мономаха…

Бояри бояться сказати правду Годунову, побоюючись за своє положення, але юродивому нема чого втрачати, і він відкрито говорить цареві те, що думає більшість у Російській державі:

Борис, Борис! Николку маленькі діти кривдять…

Вели їх зарізати, як зарізав ти маленького царевича

Тут відкриваються щирі взаємини влади й народу. Незважаючи на те що Годунов прекрасний сім’янин і батько, прогресивний політичний діяч, що хоче знищити місництво, призначаючи “худорідного Басманова” воєводою над родовитими боярами:

Пошлю тебе начальствовать над ними;

Не рід, а розум поставлю у воєводи…

– він не почуває себе впевнено. Народ, що тимчасово підпав під чарівність пануючи, незабаром стає незадоволений правлінням Бориса. У монолозі Годунова автор розкриває суть вічного протистояння народу й правителя. “Чернь” завжди незадоволена владою, обвинувачуючи її навіть у тім, у чому вона неповинна. Годунов розуміє, що всього його зусилля зберегти популярність у народі – марні:

Я думав свій народ

У постачанні, у славі заспокоїти… але

Живаючи влада для черні ненависна

Вони любити вміють тільки мертвих

Божевільні ми, коли народний плескіт

Иль затятий крик тривожить серце наше!

Навчений досвідом, Борис розуміє, що не коштує правителеві шукати любові в мас. Він повинен лише бути справедливим, що піклується про благо держави, а всім догодити неможливо, завжди найдуться скривджені й незадоволені. І Годунов пророчо говорить:

Серед мирських сумів заспокоїти;

Ніщо, ніщо… єдина тільки совість

Так, здорова, вона восторжествує

Над злобою, над темним наклепом.

Але якщо в ній єдина пляма.

Тоді – лихо! Як виразкою моровой

Душа горить, наллється серце отрутою…

И хлопчики криваві в очах…

Так, жалюгідний той, у кому совість нечиста

Це основна думка трагедії “Борис Годунов”. Росії необхідна міцна влада, але не замішана на крові, а інакше все розсиплеться в порох – такий невблаганний закон життя

Пушкін показує, що рушійною силою історії є народ, і він же завжди залишається в програші. Плодами його праці користуються правителі, вискочки й пройдисвіти. Вони спливають із небуття й ідуть, а народ “мовчить”, тому що не в силах що-небудь змінити самостійно, а щирих героїв, самовідданих борців за загальне щастя ні, вони, може бути, з’являться пізніше.

Поки ж народу залишається чекати, терпіти, сподіватися тепер… на Лжедмитрия.

Що тлумачити

Боярин правду мовив.

Так здраствує

Димитрий, наш батько!