Серед багатьох імен інтелігентів-літераторів, справжніх патріотів – ім’я Юрія Клена. Опинившись в еміграції, поет думкою линув в Україну, своєю творчістю звертався до співвітчизників. Але протягом кількох десятиліть залишався для українців майже невідомим.
У сповнені мистецькими пошуками 20-ті роки Юрій Клен належав до групи київських неокласиків. У час національно-культурного відродження він поділяв естетичні настанови Миколи Зерова.
В ранній поезії, написаній російською мовою, Юрій Клен був схильний до асоціативності, символіки.
Образ озера є яскравою ілюстрацією світоглядних і мистецьких настанов поета. Це ідеал гармонії у природі, що переноситься на людське буття. Тому ліричний герой наче сам перетворюється на озеро. Воно символізує
Юрій Клен підкреслює творчий характер духовного зростання особистості. “Із хаосу душі створити світ” – означає виявити космічну гармонію і власне земне призначення.
Ліричний герой сприймає осінь як пору духовної зрілості. Це для нього ще й не осінь, а переддень її. Йому поки що тільки уявляється майбутня осінь життя, аналогічна цій порі в природі; така ж щедра, багата на плоди (життєві здобутки), прозора і ясна. Осінь – ще один вияв неподільності всесвіту, складова частина великого кругообігу в природі:
Рясніє овочами сад,
і ти уславиш щастя миті,
І не захочеться назад
До дальніх весен і блакиті.
Коли солодким соком грон
Упоєний у тиші мирній,
Поринеш ти в осінній сон,
Як поле, ліс і сад вечірній.
Ліричного героя сповнює “осіння туга”. Однак це не так туга за щастям молодості, як прагнення благословенного спокою – відчуття повного злиття з довкіллям:
До дна допито радощі і горе.
Життя красу явило знов очам.
І день спадає стиглим овочем
В мої обійми, знесені в простори.