Співа моя душа,
прозора і крилата,
Любові сповнена
до всього і до всіх,
І кожного обнять я
хочу, наче брата,
У райдузі пісень,
закоханих моїх.
В. Сосюра
Поезія Володимира Миколайовича Сосюри – це розкрите серце людини, вона проста, ясна, ніжна, гаряча, вірна.
Тим-то і такий близький читачеві поет… І в цьому його найбільша заслуга перед народом, велике значення його творчості в нашому житті.
Володимир Сосюра – талановитий поет-лірик, співець боротьби і кохання, неперевершений майстер чарівного слова.
Танцює вітер кучерявий,
Зоря на обрії згаса.
Багряний лист, пожовклі трави
Мелодій осені краса.
Десь там Дніпра сталеві хвилі.
Кудись я стежкою іду.
І, щастя квіти запізнілі,
Сумують айстри у саду…
У Сосюри надзвичайно чутливе й вразливе серце, а великі очі в найменшому вміли побачити велике –
Люблю я все, що навкруги сіяє
відбитим світлом і своїм мені,
що душу й серце в пісні окриляє,
в ранковому і денному огні.
(“Люблю я все… “)
Він не був байдужим спостерігачем того, що було поряд з ним, а брав до свого серця кожен порух народного настрою, жив і болів думами народу, більше того, стверджував гармонію людини з живим, з природою.
Можна навести багато чудових зразків пейзажної лірики, в якій оспівана неповторна краса природи рідного краю. З ніжною любов’ю поет пише і про берізку, і про акацію, яку називають “донецьким деревом прощання і печалі”:
Твоя шорстка кора, твоє гілля колюче,
Ти вся покручена, акація моя!
Та рідна ти мені, й твій білий цвіт пахучий
На аромат троянд не проміняю я.
(“Твоя шорстка кора… “)
Поет співає про буйну красу весни і про перше її ледь відчутне дихання, і навіть про прозору ніжність сніжинки:
Годинник не тінькає швидко,
В кімнаті моїй тишина,
Сніжинки, сніжинки, сніжинки
За холодом синім вікна
Хитаються білі, ласкаві,
Задумані тихі рої.
Сніжинки мої кучеряві.
Сніжинки мої!
(“Сніжинки “)
Та осені присвячує, мабуть, найбільше віршів.
Осінь у природі… Осінь життя… Поет сприймає сумну красу осені як час збирання плодів.
Його цикли осінніх мелодій здебільшого пройняті глибоким оптимізмом, вірою у вічну молодість. Про причину, яка зумовлює оптимістичне звучання віршів на кожному новому етапі життя і творчості, він щиро зізнається перед читачем:
Мов два мене: один ще юний, юний,
а другий, що й сказать, уже старий.
Та їх серця одні єднають струни,
і тому я незмінно молодий.
(“Як дихать легко й радісно у полі”)
Поетична книжка В. Сосюри “Осінні мелодії” – це пісня щирого й відданого серця, що бринить на найтоншій струні. Осінні настрої найглибше відбились саме у віршах цієї збірки:
Од дум ніяк я не засну,
і вони біжать, нема їм краю…
Блажен, хто осінь та весну
в натхненну пісню обертає.
Поезія Сосюри щира, дивовижно тонка і ніжна. Він пише про осінній сад, про багряну печаль жоржин, про осінні дерева, на яких так мало листя, про вітер, що тихо пролітає садами, розносячи запізнілі жалі. Автор любить осінь в її печалі, і ніхто не вб’є його любов:
Люблю світань твоїх холодні роси,
стрічки зорі, садів твоїх блакить.
Ти – як любов моя золотокоса,
Що біля мене з квітами стоїть.
Багато віршів зі збірки “Осінні мелодії” покладено на музику, і вони стали відомими піснями.
Український письменник М. Стельмах так сказав про Володимира Сосюру: “Володимир Сосюра – це глибинно бентежний березень і замріяно прозорий вересень української поезії”.
Як не можна уявити весни без березневої безпосередності, а осені без вересневої щедрості, так не можна уявити нашої поезії без Володимира Сосюри”.
І це, безумовно, висока оцінка творчої спадщини українського солов’я.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)