Назву Флора цій чарівній жіночій постаті дав Пітер де Йоде, котрий вигравірував її зображення близько 1634 року. Можливо, тут зображена дівчинанаречена в образі богині Весни. Даний витвір малярства є втіленням чуттєвої жіночності, переосмисленням Тиціаном класичних образів Джорджоне. Іконографія нагадує зображення оголеної богині на саркофазі із галереї Боргезе.
Композиція картини відрізняється простотою задуму, постать богині представлена в фронтальному зображенні: голова злегка нахилена; світле, з бронзовим відливом волосся легко
Вишукані складки білосніжної сорочки контрастують з ніжнорозовим кольором накидки дівчини.
Тиціан – незвичайний портретист. Якщо ваш портрет створив Тиціан і вас похвалив Аретіно (відомий поет 1492-1556), – це означає, що ви життя прожили немарно й пізнали справжньої слави – переконував своїх сучасників у 1556 році італійський поет і драматург Спероне Спероні.
Одного разу Тиціану довелось малювати портрет Франциска І (1494-1547) з медальйона, котрого йому передав Аретіно, – звідси несподіваний ракурс – король Франції зображений в профіль.
Подібні ситуації виникали декілька разів. Тиціан малював досить вдалі портрети, не маючи перед очима “живого оригіналу”. Ізабелла д’Есте, наприклад, замовляла власне зображення в молоді роки, а Карл V любив замовляти портрети своєї покійної дружини. Феноменальний талант Тиціана давав можливість віртуозно виконувати найскладніші замовлення: в усьому, що стосувалось живопису, для художника не було нічого неможливого.
В 1547 році під Мюльбергом імператорська армія розгромила війська лютеран, і Карл V промовив: дослівно: “Чия влада, того й релігія”. Для затвердження успіху викликав до себе Тиціана й замовив йому портрет, котрий зміг би уособити апофеоз його влади. Так в Аусбурзі художником був створений “Кінний портрет” Карла V, котрий стане зразком парадного портрета для багатьох поколінь художників.
Колорит – мова живопису. Мікеланджело стверджував, що якби “неперевершений колорист” Тиціан доклав зусиль, щоб стати й найкращим малярем, в діяльності решти художників не було б потреби. Все ж Тиціан рахувався з думками інших й вибрав у мистецтві свою стежину. “Колорит – ось мова живопису”, – цьому творчому кредо художник присвятив усе життя. В останній період творчості він навмисне обмежує палітру, щоб довести: “Істинному майстру досить трьох кольорів: білого, чорного й червоного – головне, щоб він умів їх використовувати; Тиціан був дуже вимогливим до себе й до інших художників, котрих він визнавав, а їх було досить небагато: Пальма Веккьо Старший, Веронезе, Ель Грекота, особливо, Корреджо (1489-1534), перед однією із його фресок він захоплено вигукне: “Нарешті я бачу справжнього майстра!”
Брати Белліні, Карпаччо, Джорджоне, Веронезе, Тінторетто, геніальний Тиціан. їх неперевершеними полотнами прикрашені інтер’єр собору Святого Марка, Палац Дожів, церква Санта Марія делла Салуте… Гордістю романтичного міста на воді є Галерея Академії, де знаходяться шедевр Джорджоне “Гроза”, цикл Мадонн братів Белліні, “Адам та Єва” Тінторетто, а також “Святий Іоанн Хреститель” та “П’єта” Тиціана.
Гадаю, що знайомство з Тиціаном пробудило у вас мрію побувати у його рідній Венеції, побачити шедеври великих венеціанців, відчути незабутню атмосферу мостів, арок, каналів, карнавалу…
Та найголовніше – ви дізнались про складний шлях Тиціана до визнання та слави, адже для розквіту таланту необхідно додавати зусилля, наполегливість, цілеспрямованість…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)