Образ Штольца був задуманий Гончаровим як антипод образу Обломова. В образі цього героя письменник хотів представити цільної, активної, діяльної людини, втілити новий російський тип. Однак задум Гончарова не цілком удався й, насамперед, тому, що даний тип не був представлений у самого російського життя. “Штольцев, людей із цільним, діяльним характером, при якому всяка думка негайно ж є прагненням і переходить у справу, ще немає в житті нашого суспільства…
Тому-Те з роману Гончарова ми й бачимо тільки, що Штольц – людина діяльний,
Але що він робить, і як він ухитряется робити що-небудь чимале… – це для нас залишається таємницею”, – пише Н. Добролюбов. Образ Штольца міг би так і залишитися у романі схематичним, відверненим символом діяльного добра, але сам письменник почував це невідповідність Позначивши позитивні якості героя на початку роману, Гончарів потім створює багатогранний, об’ємний характер, не ідеальний, що не настільки відповідає первісному задуму, але по-своєму складний, правдивий^-правдивий-життєво-правдивий, реалістичний. У романі
Письменник докладно розповідає про його дитинство, сім’ю, житті в рідному домі.
Батько Андрія був німець, від нього син успадкував любов до порядку, педантизм і акуратність, діловитість і ретельність. Батько, що бажає бачити в сині повторення власної долі, дав йому “строге, практичне виховання”, відмінне утворення. Але ніжна любов матері, російської дворянки, що мріє бачити сина російським паном, варіації Герца, сусідство Обломовки, князівського замка – все це покликано було звернути “вузеньку німецьку колію в таку широку дорогу, яка не снилася ні дідові його, ні батькові, ні йому самому”.
Однак “широка дорога” Штольца обертається його приватним сімейним життям.
“І ми не розуміємо, як могштольц у своїй діяльності заспокоїтися від всіх прагнень і потреб, які долали далі Обломова, як міг він задовольнитися своїм положенням, заспокоїтися на своєму самотнім, окремому, винятковому щасті.,.”, – пише Добролюбов. Однак у зображенні характеру героя виявилося художнє чуття Гончарова, чуття художника-реаліста, що исследовали даний характер глибоко й повно. Перше, що відзначає письменник у характері Штольца, – це раціоналізм.
“Мрії, загадковому, таємничому не було місця в його душі. Те, що не піддавалося аналізу досвіду, практичної істини, було в очах його оптичний обман… У нього не було й того дилетантизму, що любить поганяти в області чудесного або подонкихотствовать у поле здогадів і відкриттів за тисячу років уперед.
Він уперто зупинявся в порога таємниці, не виявляючи ні віри дитини, ні сумніву фата, а очікував появи закону, а з ним і ключа до неї”, – пише Гончарів.
Над усе Штольц цінував у людях наполегливість у досягненні цілей, уяви ж, мрії, бурхливих поривів, страстей він боявся й намагався уникати в житті. Гончарів підкреслює в герої риси “неросійські”, але “європейські”. Це безстрасність, стриманість, помірність у всім.
Штольц “нездатний був озброїтися тією відвагою, що, закривши ока, скакне через безодню або кинеться на стіну на либонь. Він виміряє безодню або стіну, і якщо немає вірного засобу здолати, він відійде, що б там про нього не говорили”. “Здоровий глузд посередності” – такими словами Толстой обрисував одного зі своїх героїв, Миколи Ростова, у романі “Війна й мир”. Слова ці як не можна краще розкривають і характер героя Гончарова.
Штольц – сильна, вольова людина, що контролює не тільки всі свої вчинки, але й почуття. Він ніколи не віддавався почуттям цілком, “він і серед захоплення почував грунт під ногами”. Він не боявся труднощів, на життя дивився прямо й просто.
Писарєв зауважує, що “Штольц не належить до числа тих холодних, флегматических людей, які підкоряють свої вчинки розрахунку, тому що в них немає життєвої теплоти…”. Однак сприйнятливість героя в цій сфері обмежена.
Штольц здатний до любові, дружбі, новсе ці почуття підпорядковані його переконанням, якимсь формальностям. Обмеженість позначається й в “ідейних шуканнях” героя. Вся його “невгамовна діяльність” – це “участь у якійсь компанії, що відправляє товари за кордон”. Займаючись комерцією, Штольц “нажив будинок і гроші”.
Допитливий, шукаючий розум Ольги, її неспокійна натура не могла задовольнитися тихою сімейною ідилією.
Коли ж вона спробувала поговорити про це із чоловіком, то у відповідь почула раду упокоритися з життям. “Ми не Титани з тобою… ми не підемо, з Манфредами й Фаустами, на зухвалу боротьбу із заколотними питаннями, не приймемо їхнього виклику, схилимо голову й смиренно переживемо важку мінуту…”, – говорить Штольц Ользі.
Обмеженість Штольца позначається й у його відносинах з Обломовим. Так, Штольц увесь час намагається “перекроїти” характер друга по власній подобі, утягнути його в круговорот життя, зайняти працею Однак в основі цих спонукань – всього-на-всього спрага діяльності. “Ольга, Штольц і Райський не більш як гусли-самогуди. Вони будять Обломова й Софію Миколаївну не з любові, не із дружби, не з бажання їм добра, а просто із пропасної спраги діяльності…”, – зауважує Н. К. Михайлівський Яке ж щире відношення Штольца до Обломову?
Андрій Іванович уважає себе його іншому, начебто б любить його, тим часом він не тільки не розуміє Обломова, але й не приймає його всерйоз, у глибині душі вважаючи його особистістю порожньої й незначної. Зустрівши Ольгу в Парижу й відзначивши, як внутрішньо “розвилася ця дівчинка”, він губиться в здогадах: “Хто ж був її вчителем? Де вона брала уроки життя?
У барона?
Там гладко, не почерпнеш у його франтівських фразах нічого! Не в Іллі ж!..” Коли Ольга Іллінська розповідає Штольцу про свою любов до Іллі, те Андрій не може повірити їй. Усвідомлюючи власну перевагу, вона вважає ці відносини помилкою, непорозумінням, оманою, обманом – чим завгодно, тільки не любов’ю. “Але для любові потрібно щось таке, иногдапустяки, чого не визначити, не назвати не можна й чого немає в моєму незрівнянному, але неповороткому Ілля…
Ах, якщо б це була правда! – додав він з одушевлением. – Якщо б Обломова, а не іншого! Обломова!
Адже це значить, що ви належите не минулому, не любові, що ви вільні… ” Штольц відмовляє Обломову в здатності любити, відмовляє йому в праві бути улюбленим. Разом з тим у словах цих відкривається вся.
Непевність Штольца, його острах суперництва з “колишнім шанувальником” Ольги Андрій Іванович позбавлений щиросердечної широти, властивої російській людині, – невідомо, чи зважився б він зробити Ользі речення, будь її шанувальником хтось іншої. Для Штольца значиме суспільна думка, станові забобони. Він підкоряється у всім установленому в житті порядку, і всяке порушення “правил” для нього неприйнятно.
Правила й закони – це головна життєва цінність у свідомості Штольца.
Для нього значимі не люди і їхні почуття, а лише формальна відповідність прийнятому в суспільстві порядку. Одруження Обломова на Гафії Матвіївні він розглядає як моральне падіння Іллі, як його загибель і, по суті, розриває всі відносини сним. “У чому ж полягав зміст цього безнадійного, розпачливого вироку? Ілля Ілліч женився на Пшенициной і прижив із цією неосвіченою жінкою дитини. І от причина, по якій кревний зв’язок розірваний, обломовщина визнана переступившей всі межі!
” – зауважує А. В. Дружинін. Після смерті Обломова його син Андрюша був прийнятий у сім’ю Штольца, але слуга Обломова Захар “випадково був знайдений у числі злиденних”, і “удова Іллі Ілліча не була наближена до друзів її чоловіка”. Будь Обломів на місці Штольца, усе було б інакше. Як зауважує А. В. Дружинін, Ілля Ілліч не став би розривати дружбу через зроблений іншому мезальянсу, він би взяв до себе Захара, допоміг би вдові Штольца – “він поділився б з ними останнім шматком хліба й, говорячи метафорично, прийняв би їх всіх рівно під покров свого теплого халата”.
Штольц непослідовний у своїх добрих поривах.
Так, у романі він двічі допомагає Обломову, улаштовуючи справи друга з маєтком, викриваючи грошові махінації Тарантьева. Але в цілому доля Обломова не хвилює його. Таким чином, образ Штольца у романі не тільки проясняє образ Обломова, але й цікавий читачам як такий.
Це досить складний, реалістичний образ, досліджений письменником глибоко й всебічно.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)