Роман Гончарова “Обломів” вийшов у світло в 1859 році, коли Росія стояла на порозі змін в економічному й політичному житті, викликаних необхідністю скасування кріпосного права. Роман відразу став предметом загальної уваги як для читачів, так і для критиків. Виділяється оцінка роману Добролюбовым. У статті “Що таке обломовщина?” критик назвав роман Гончарова “знаменням часу”, а також помітив, що в Гончарова були попередники в зображенні “обломовщини” і подібних з нею соціально-моральних явищ.
У романі Гончарів торкнувся
Роман “Обломів” – це роман про героя й про явище, що породило цього героя, “обломовщині”. Головна діюча особа роману Ілля Ілліч Обломів, потомствений дворянин, розумна, культурна людина, що одержала гарне утворення. Так, Гончарів малює портрет Обломова: “Це була людина років тридцяти двох тридцяти трьох, приємної зовнішності з темно-сірими очами, але з відсутністю всякої певної ідеї, усякої зосередженості в рисах особи”.
Автор відзначає “вираження утоми й нудьги”,
Захар, слуга Іллі Ілліча, як би повторює собою свого хазяїна. І якщо дорогий східний халат Обломова “засалився”, те в Захара постійна діра під пахвою, з якої стирчить шматок нижньої сорочки. Сам ледачий, він спекулює на ліні пана, і для своєї недбайливості й ліні він завжди знаходить виправдання. “Обломову й хотілося б, щоб було чисто, так він тільки бажав, щоб це робилося як-небудь непомітно, саме собою, а Захар завжди заводив позов, як тільки починали жадати від його змітання пилу, миття статей і т. п…” Ілля Ілліч по характері чесний, добрий, лагідний. Його друг Андрій Штольц говорить про нього: “Це кришталева, прозора душа”.
Але ці риси доповнюються такими якостями, як безвільність і лінь. “Лежання в Іллі Ілліча було його нормальним станом”. Життя Обломова позбавлене прагнень до змін, перетворенням
Найбільше на світі він цінує спокій, не маючи чинностей і бажання боротися, якщо можна жити й так. Як тільки доля ставить перед ним проблему вибору, що виникає рано або пізно перед будь-якою людиною, Обломів пасує перед життєвими проблемами й труднощами. І тільки іноді, у рідку свідому мінуту, він починає зі смутком і болем розуміти своє положення. “А тим часом він болісно почував, що в ньому зарито, як у могилі, якесь гарний, світлий початок…
” “Однак… цікаво б знати…, отчого я такий?” – задає собі питання Обломів
Відповідь на це питання Гончарів дає в IX главі першої частини “Сон Обломова”, що переносить читача в пору дитинства Илюши, у Село Обломовка, де відбувається формування характеру героя, до джерел такого явища, як “обломовщина”. Село це особливий мир, далекий суєтності й потрясінням життя. Картини природи являють собою ідилічний пейзаж, що не може бути порушений ніякими бурами й стихіями.
Сонце світить рівно, опади випадають у свій час у потрібній кількості, мороз крепчает, як і покладено у Водохрещення. Нічого не порушує сформований порядок
У природі присутня гармонія. Точно так само була влаштована й життя в Обломовке, де й хазяї, і слуги жили в “сонному царстві”, де “норма життя була готова й преподана їм родителями, а ті перейняли її, теж готову, від дідуся, а дідуся від прадіда, із завітом дотримувати її цінність і недоторканність” Будь-яка спроба й ініціатива Илюши до самостійної дії припинялася, тому що для цього був “Захар і ще триста Захаров”. “Усе почалося з невміння надягати панчохи, а скінчилося невмінням жити”. Покинувши Обломовку, “цей рай на землі”, Ілля Ілліч виявився неспроможним до життя, далекої від миру дитинства
З’явилася необхідність у самостійному виборі й прийнятті власних рішень. Потрапивши на службу, він пасує перед тими проблемами, з якими зіштовхується. Злякавшись відповідальності за допущену помилку (відправляє лист із документами замість Архангельська в Астрахань), Обломів позначається хворим, а після йде у відставку. Використовуючи вже відомий прийом у літературі, Гончарів піддає свого героя випробуванню любові
Адже саме в любові й дружбі особистість проявляється найбільше яскраво. Обломів закохується в Ольгу Іллінську. Ольга цінує й любить в Обломове його доброту, його ніжне серце й тонку душу.
Вона вірить у нього, вірить у те, що він здатний відродитися до нового життя, що саме її любов змінить його. “Поема любові” з її страстями, зльотами й падіннями здалася Обломову “преважкою школою життя”. Він лякається тих високих властивостей душі, якими він повинен володіти, щоб стати гідним любові Ольги, лякається тих побутових труднощів, які виникають навколо його
А перебороти, усунути Він не може не знає як. Свій ідеал він знаходить на Виборзькій стороні, у будинку Гафії Матвіївни Пшеницыной, що нічого не жадає від його, як Ольга, а просто сліпо любить його, потураючи йому у всім. Така любов не тільки не здатна відродити Обломова до нового життя, а, навпаки, губить і знищує остаточно.
Ольга “зняла” з його халат, Гафія ж знову “надягла”.
Але саме в будинку Гафії Пшеницыной Обломів щасливий, тому що саме тут він знаходить свою Обломовку. Гончарів, безумовно, засуджує лінь, острах руху й життя Обломова нездатність до практичної діяльності, підміну життя розпливчастою мрійністю. Спочатку він навіть хотів назвати роман “Обломовщина”. “Одне слово, думав Ілля Ілліч, а яке…
Отрутне”. Автор бачить також і причини, що породили це явище, – умови такого помісного життя дозволили поміщикові не піклуватися про “хліб насущному”. Звичка жити чужою працею, закладена з дитинства, привела до Загибелі, Придушила кращі початки особистості. Гончарів реалистично зобразив картину російського дворянського життя, при якій кращі цінності людини вбиваються бездіяльністю
Образ Обломова виявився позачасовим поняттям, що втілило в собі лінь, апатію, нездатність до самостійної дії, і придбав загальне значення
(1 votes, average: 5.00 out of 5)