У багатьох добутках Г. Косинки відчутний подих майстрів слова минулого, але насамперед є глибока індивідуальність творчого дарунка художника. Не встигаєш осягти їх, як нестримно й владно поглинає тебе життєво-правдива атмосфера добутку, земна сила відточеної фрази, образне багатство мови, уміння створювати яскравий художній тип, зібравши в ньому самі істотні, самі характерні риси певного життєвого явища. Простежимо в новелі “На буряки”, як легко й невимушено нанизує автор слово на слово, нібито вдова Марта, що сидить під хвірткою й “в’яже
Вишиває письменник квітчасту гаму, створюючи зриму картину із селянського життя: “Літо. Починає благословляти мир. Мати рве на городі росистий лук, меле пляшкою сіль і кладе із сухою паляницею в сумку-рукав…” Короткі, скупі фрази.
А кожна деталь малює нам точну епічну картину. І “росистий” лук, і пляшка, який мати розтирає крупинки солі, щоб покласти синові на обід в ” сумку-рукав”. За цими тихими, лагідними словами письменника відразу виникає в нашій уяві страждаюче життя з… Вона коштує в головах сина, якому “жахливо хочеться
На буряки, пузатим служити, все століття поневірятися… За що? Де ж тоді Бог? Ні, далі цього не буде, люди…”.
Так думає з. У її свідомості прокидається надія, що “далі цього не буде…” А поки що вона коштує у вікні, “молиться кривавій сонячній смузі” і плаче. А “сльози, як золото, котяться по блідих щоках і падають росою на жовту підлогу…” Письменник не тільки відчуває найтонші рухи юнацької душі, він як великий психолог художніми засобами вміє передати їх так, щоб захопити, схвилювати читача, перейнятися його думками, діями, помислами. Хлопчик солодко спить. У нього свої проблеми (юнацькі), своє бачення миру, своє відчуття життя:
“Снилося молоко…” “Сьогодні, мама, купить тому рябому собаці полбутилки, необхідно підмазати…”.
Розуміє – без хабара не заробити за літо на штани. І хоча Мова йде про бідність, життя в нестатку, але скільки тепла, задушевності, доброти у відносинах, у розмові сина з матір’ю, скільки поваги, любові й радості… Хлопчик вистачає сапку, біжить на поле. Письменник не фальшивить, начебто читає душу юнака.
Але він поспішає на чуже поле й тому, що там чорнява Прися… “Яка вона добра й гарна…” І ввечері, стомлений, напівсонний, він буде ділитися з матір’ю радістю, не обійде, а скаже матері й про тієї Прохоренко дівчині, що допомагала йому. І коли мати начебто ненароком ще раз перепитає, хто переполював йому, соромливо скаже: “Прохоренко… Гарна дівчина…” і хлопчик “замружив око, почервонів. Стане людина, що розуміє:
“Працюю, не розгинаючись, намагаюся, зверху пече сонце, а в груди печія, і десь глибоко думка жевріє: “Мужицька доля гірка…”.
А поки в сні підлітка вимальовується казково-привабливе Майбутнє, де буде жити щасливо його мати й та чорнява Прися, що допомагає йому в роботі. А чи буде вона, те щасливе життя для селян-бідняків?.. Цим питанням і завершимо роботу на уроці. Удома учні подумають, яка доля осягла наше селянство після 20-х років.
Чи збулися їхні мрії й очікування на землю, на щасливе, заможне життя?
(2 votes, average: 2.50 out of 5)