У “тридесятому царстві”, у країні Данії, народився хлопчик. Батько і мати його були простими людьми, тому й назвали свого первістка звичайним народним ім’ям – Ганс. Чи думали вони тоді, що син шевця і пралі через декілька десятків років заживе слави “короля казок”?
Чомусь мені здається, що навіть якби родині Андерсенів про це розповів віщун, вони все одно не повірили б йому.
Шлях на королівський, хоча і казковий, трон для Ганса був нелегким, тернистим. Крім батька, матері, бабусі у будинку Андерсена постійно мешкала Бідність.
З раннього дитинства хлопчик полюбив казки, дивовижні історії, які йому розповідав батько. Батьки бачили, що їхній син – розумний, кмітливий хлопчина. Незважаючи на фінансову скруту, вони мріяли, щоб Ганс став освіченою людиною. Але родину спіткало справжнє горе – помер батько. Крім Бідності у будинку оселилися Жаль і Смуток.
Майбутній письменник не хотів більше жити з такими сусідами. Тому він просить у матері дозволу
Пошуки виявилися довгими і непростими. Щастя постійно губилося серед однолітків, пихатих літераторів і музикантів.
“Світ не без добрих людей” – говорить народне прислів’я. Хлопцеві зустрілися такі люди, і він, чотирнадцятилітній підліток, сідав за парту поряд з малими дітьми. Яким було його навчання в гімназії, не важко уявити. З довгов’язого, незграбного хлопчини однолітки насміхалися. Предметом насмішок був його довгий ніс та вуха, схожі на маленькі крильця.
Ганс знайшов спосіб захисту від знущань. Він поринав у свої мрії, які дозволяли йому розмовляти з метеликами, квітами, птахами, чаклунами.
Заради майбутнього щастя Андерсен витримав усі знущання, зневагу. Він закінчив гімназію, а потім університет. Поступово хлопець із “гидкого каченяти” перетворився на прекрасного лебедя. Після того, як була опублікована його перша книга, у нього з’явилися друзі. Вони виклопотали для Андерсена королівську субсидію, і він здійснив мандрівку по Європі.
Там він познайомився з Гюго, Гейне, Діккенсом, Бальзаком, Дюма.
Мені здається, що Ганс Андерсен так і не відчув себе абсолютно щасливою людиною, бо його знатні і багаті колеги-земляки завжди давали зрозуміти письменникові, що він “мужицького роду”.
Час розставив усе на свої місця. Ганс Крістіан Андерсен протягом двох століть устами героїв своїх казок вчить нас любити і поважати один одного, творити добро.
Навіть у своєму не казковому житті він умів знаходити прекрасне, яке стало вічним.