Українська поезія тісно пов’язана з історією нашого народу, визначалась життям народу, була вершиною його духовності. У найяскравіших своїх виявах вона випереджала час, вступала у суперечність із неправдою, за що платила долями й життям кращих своїх синів. Василь Стус – це світлий образ громадянина, цілісність патріотизму якого вражає.
За кожним помислом, за кожним образом – Україна. Відірваність від рідної землі тільки посилила відчуття синівської любові.
Як добре, що смерті не боюся І не питаю, чи тяжкий мій хрест, Що перед
Писав Василь Стус, викладаючи своє життєве кредо, свої духовні принципи. Він переконаний у своїй правоті, а це дає силу вистояти, не схилитися. Поет ніби передчував свою трагічну смерть, був готовий до неї, і не хотів нічого змінювати у своєму житті:
Яким мене мати вродила І благословила в світ. І добре, що не зуміла Мене від біди вберегти.
Перебуваючи на чужині, В. Стус думав про Україну, мріяв про рідний край, навіть у північних пейзажах бачив свою землю та її символи:
На колимськім морозі калина Зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцена днина,
Написалась на мурах тюрми…
У одній із поетичних замальовок Василь Стус писав: “Я є вільний – і тому Україна є вільною, бо вона в мені…” Поет передбачав, що додому повернеться лише мертвим, але це не тільки не лякало його, а навіть спонукало дякувати за те, що “…жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття”. Комуністичний режим виявився безсилим перед незламністю духу Василя Стуса, котрий вірив у своє повернення в Україну:
…ми ще повернемось, обов’язково повернемось, бодай – ногами вперед, але: не мертві, але: не переможені, але: безсмертні.
І Василь Стус повернувся. Він живе серед нас у своїх невмирущих поезіях. І буде вічно у наших серцях.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)