Улас Олексійович Самчук (1905-1987 pp.)
“Нарід чи чернь?”
“Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі, – російська чи польська, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми, а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас” (Зі ст. “Нарід чи чернь?”).
Стаття Уласа Самчука “Нарід чи чернь?”, що побачила світ у листопаді 1941 р. у Київській газеті “Українське слово”, стала взірцем пристрасної публіцистики. Письменник висловив свою громадську позицію палкого патріота України, якому не байдужа
Стаття була написана під час німецької окупації, а отже, була актуальна з точки зору сучасних авторові подій. Та зміст статті набагато ширший, бо автор ставить принципове питання: хто ми – нарід чи чернь? Розмірковуючи над цим питанням, автор вдається до важливих моральних категорій людської гідності і національної свідомості. Для того, щоб жити гідно, слід “почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступуваннях – ось основна заповідь людини-європейця”.
Письменник вважав, що
Це важлива проблема, і це розуміють всі, хто намагався підкорити наш народ, нав’язуючи нам думку, що в нас немає своєї мови, своєї історії. “Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту. Втручалися до нашого господарства… Навіть ті чи інші літери казали нам вимовляти так, як хочуть вони…”
Наслідки цього втручання справді жахливі, бо велика частина населення України, особливо міського, “з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні одною мовою. Це не є нарід, це – чернь…”
З болем зазначає Самчук, що наш народ зробили “безликою, без’язикою юрбою”. Не може примиритися з цим автор і доводить читачеві необхідність згадати: “Хто ми? Нарід чи чернь?
Нація чи маса? Організована, свідома, вигранена збірна одиниця чи юрба без’язикових і безликих постатей?”
Вже самою назвою статті письменник точно потрапляє у ціль: кожен ставить це питання перед собою, а значить, і шукає відповіді. Логічно і послідовно розгортаючи свої доводи, У. Самчук висловлює думку про те, що не може бути усвідомлення людської гідності без усвідомлення національної гідності. Не все одно, якою мовою говорять люди, що є нащадками великого народу зі своєю древньою історією, своєю мовою і культурою.
Не усвідомлювати цього – значить не бути народом: “Це – боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас в очах свідомих чужинців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої активності й енергії. Це явище – перше і основне зло, яке треба вирвати з корнем!” ?
(2 votes, average: 5.00 out of 5)