Часто людину з легкістю називають “диваком”. Набагато важче зрозуміти її. Малий школярик Олесь з оповідання Г. Тютюнника “Дивак” був тихим смирним хлопчиком, трохи заглибленим у собі.
Ровесники ображали його, кепкували і кривдили лише за те, що він був не таким як інші.
Шлях до школи пролягав через ліс. Хлопчик устигав побачити стільки всього, що роздумів вистачало надовго. Ось під сосною лежить купа шишок.
Десь угорі порається дятел. Олесь озирнувся довкола, нагорнув снігу на коріння сосни і побіг далі. Хлопці біля школи
Федько назвав Олеся “зрадником” і вдарив у скроню.
Олеся не стільки дошкуляли образи однокласників, як несправедливість у світі природи. Крізь прозорий лід він побачив щуку, яка піймала маленьку рибку. Хлопчик бив долонею по льоду і благав щуку відпустити свою здобич.
Потім гірко плакав, допоки не задзвенів шкільний дзвоник.
На уроці малювання Олесь намалював замість глиняного горщика свого ранкового знайомого – дятла. Вчителька обурилася і пообіцяла поставити двійку. Хлопчик залишив клас
Він роздивлявся пташині гнізда, їв мерзлу калину, шукав світлячків.
На щастя, не всі відвернулися від “дивакуватого” Олеся. Ввечері на мосту його чекав товариш Федько. На знак примирення поділився з Олесем подавленим теплим пирогом. Та найбільше тішило хлопчика те, що його розуміла матуся.
Він крізь сон почув, як його дідусь Прокіп говорив мамі про дивакуватість онука. А мама попросила дідуся не чіпати Олеся. Малий заснув і снилася йому казка про Івасика-Телесика.
Дорослі завжди переймаються питанням, ким виросте їхній онук чи син, ким стане він у житті. Я думаю, що ким би не став Олесь, він буде й далі любити природу, берегти її і захищати. Мабуть, на таких “диваках” тримається краса навколишнього світу.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)