Він не тільки любив свій
Рідний край – Україну,
Не тільки оспівував його,
Він боровся за нього, за його волю,
За його розквіт і могутню велич.
В. Бичко
У Біблії читаємо, що Бог є любов. Хіба можна заперечити цю думку? Безумовно, ні!
Любов – основа життя; любов і краса – рушійні сили Всесвіту.
Про любов написано багато глибоко душевних, емоційних віршів. І коли читаєш їх, переконуєшся в тому, що кожен митець у це поняття вкладає свій зміст. Це природно, бо поети-лірики – люди неординарні, унікальні й неповторні.
В
В. Сосюра, якого називають українським Єсеніним, теж розділяє поняття “любов” і “кохання”. Кохання – ніжні почуття до тієї, яка полонила душу й серце. Пам’ятаєте – так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання…
А любов? Любов – поняття багатогранне. У поета воно асоціюється з поняттям
Як кінострічка, пропливають перед очима ті далекі дні, “коли в огні нестримної навали” знищували Україну, “брати брали на штики”, “хтось застромляв у серце шило”, “кати на струни наші жили тягли із рук”. В. Сосюра гнівно засуджує тих, хто “руками власними” собі творив тюрму, продавав свій талант, зраджуючи Україну… Викривальні мотиви поглиблюються образом чорного крука.
Талановитий митець сприймає Україну як сад. Сад, який знищували віками, а ми, українці, забували минуле, тих, хто боронив нашу незалежність, а часом і не пам’ятали, чиї ми діти. Та минув час, говорить поет, і ми “іздригнули”, “і зацвіли старі пеньки, і бур’яни травою стали”, “наш сад повстав і зашумів”.
У останній строфі вірша – символічний образ весни. Серце автора переповнюється радістю від думки про майбутнє України.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)