Швидко промайнуло тепле літечко, за ним – похмура осінь. Настала моя улюблена пора року – зима. Ще вчора надворі було темно, безрадісно, сіявся дрібний дощик.
Здається, дня і не було. Сірий ранок переходив у вечірні сутінки. А сьогодні я прокидаюся від того, що моя кімната залита світлом. Кидаюсь до вікна – і очам своїм не вірю.
Сталося диво: землю вкрила сніжно-біла снігова ковдра, шапки пухнастого снігу лежать на деревах. Здається, земля в передчутті великих свят прикрасила себе. І справді, вони, ці свята, скоро настануть. Спершу
Радісний настрій від того дива, яке подарувала нам природа, не покидає мене весь день. А увечері почалася хуртовина. І так приємно було засинати в теплому ліжку під її пісню.
Поет Володимир Сосюра у вірші “Зима” змалював цю чудову казкову чарівницю, що впевнено в’їжджає на баскому коні у свої володіння:
Б’є об землю копитами
Білий кінь зими.
Здається, ще недавно “проходила садами осінь золота”, а тепер вона вже “за горами”, а їй на зміну прийшла нова господарка.
Скаженіє зима, утверджуючи свою владу, показуючи силу, випускає хуги з білих рук, намітає кучугури, замітає сліди. Махне ця чаклунка білим рукавом – і покриває землю білий сніг. Його так багато, що він нагадує білопінні морські хвилі.
Але як би не лютувала зима – діти їй раді: настала чудова пора для веселих зимових розваг.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)