Життя посилає деяким поетам таку долю, що з перших же кроків свідомого буття ставить їх у самі сприятливі умови для розвитку природного дарунка. Такою яркою й трагічної була доля Марини Цветаевой, великого й значного поета першої половини нашого століття. Усе в її особистості й у її поезії (для неї ця нерозривна єдність) різко виходило за рамки традиційних подань, що панують літературних смаків.
У цьому була й сила, і самобутність її поетичного слова. З жагучою переконаністю вона затверджувала проголошений нею ще в ранній юності життєвий
Моя улюблена поетеса М. Цветаева народилася в Москві 26 вересня 1892 року:
Красною кистю
Горобина запалилася.
Падали листи.
Яродилась.
Горобина стала символом долі, теж полихнувшей червоним кольором ненадовго й гіркої. Через все життя пронесла М. Цветаева свою любов до Москви, рідній домівці. Вона увібрала в себе заколотну натуру матері. Недарма самі проникливі рядки в її прозі – про Пугачова, а у віршах – про Батьківщину.
Скільки цветаевских рядків, недавно ще невідомих і, здавалося б, назавжди згаслих, миттєво стали крилатими! Вірші були для М. Цветаевой майже єдиним засобом самовираження. Вона перевіряла їм усе:
По тобі тужить наша залу, –
Ти в тіні її видал ледь –
По тобі тужать ті слова,
Що в тіні тобі я не сказала
Слава накрила Цветаеву подібно шквалу. Якщо Ганну Ахматову порівнювали із Сапфо, то Цветаева була Никой Самофракийской. Але разом з тим, з перших же її кроків у літературі почалася й трагедія М. Цветаевой. Трагедія самітності й невизнаності.
Уже в 1912 році виходить її збірник віршів “Чарівний ліхтар”. Характерне звертання до читача, яким відкривався цей збірник:
Милий читач! Сміючись як дитина,
Весело зустрінь мій чарівний ліхтар,
Щирий сміх твій, так буде він дзвінок
И беззвітний, як встарь.
В “Чарівному ліхтарі” Марини Цветаевой ми бачимо замальовки сімейного побуту, нариси милих осіб мами, сестри, знайомих, є пейзажі Москви й Таруси:
У небі – вечір, у небі – хмаринки,
У зимовому сутінку бульвар
Наша дівчинка утомилася,
Посміхатися перестала
Тримають маленькі ручки синя куля
У цій книзі вперше з’явилася в Марини Цветаевой тема любові. В 1913-1915 роки Цветаева створює свої “Юнацькі вірші”, які ніколи не видавалися. Зараз більшість добутків надрукована, але вірші розсипані по різних збірниках.
Необхідно сказати, що “Юнацькі вірші” повні життєлюбства й міцне моральне здоров’я. У них багато сонця, повітря, моря і юного щастя
Що стосується революції 1917 року, те її розуміння було складним, суперечливим. Кров, проливається рясно в цивільній війні, відривала, відштовхувала М. Цветаеву від революції:
Білий був – червоним став:
Кров почервонила.
Червоним був – білий став:
Смерть перемогла
Це був плач, лемент душі поетеси. В 1922 році вийшла її перша книга “Версти”, що складає з віршів, написаних в 1916 році. В “Верстах” оспівана любов до міста на Неві, у них багато простору, простору, доріг, вітру, що швидко біжать хмар, сонця, місячних ночей
У тому ж році Марина переїжджає в Берлін, де вона за два з половиною місяця написала біля тридцяти віршів. У листопаді 1925 року М. Цветаева вже в Парижу, де прожила 14 років. У Франції вона пише свою “Поему Сходів” – одне із самих гострих, антибуржуазних добутків.
Можна із упевненістю сказати, що “Поема Сходів” – вершина епічної творчості поетеси в паризький період. В 1939 році Цветаева вертається в Росію, тому що вона добре знала, що знайде тільки тут щирих шанувальників її величезного таланта. Але на батьківщині її очікували вбогість і недрукування, арештовані її дочка Аріадна й чоловік Сергій ефрон, яких вона ніжно любила
Одним з останніх добутків М. І. Цветаевой з’явився вірш “Не вмреш, народ”, що гідно завершило її творчий шлях. Воно звучить як проклін фашизму, прославляє безсмертя народів, що борються за свою незалежність
Поезія Марини Цветаевой увійшла, увірвалася в наші дні. Нарешті-Те знайшла вона читача – величезного, як океан: народного читача, якого при житті їй так не вистачало. Знайшла назавжди.
В історії вітчизняної поезії Марина Цветаева завжди буде займати гідне місце. І в той же час своє – особливе місце. Справжнім новаторством поетичного мовлення з’явилося природне втілення в слові бентежні у вічному пошуку істини неспокійного духу цієї зеленоокої гордячки, “чернорабочей і білоручки”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)