Мова – скарбниця народного духу
Як гул століть, як шум віків, Як бурі подих – рідна мова, Вишневих ніжність пелюстків, Сурма походу світанкова, Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа. М. Рильський
Є різні люди, різного культурного рівня і по-різному вони ставляться до мови свого народу. Одні розуміють всю глибину значення мови в житті народу, тому плекають її і дбають про неї, невпинно збагачують свій словник, фразеологію, підвищують мистецтво спілкування. Послухаєш таку людину: мова ллється, як музика, – багата, барвиста,
З них бувають талановиті казкарі, оповідачі…
Прислухайтесь, як океан співає – Народ говорить. І любов, і гнів У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово – це перлина, Це праця, це натхнення, це людина.
(М. Рильський)
Однак є навіть освічені люди, які не дбають про мову. Говорять неохайно, суржиком, не стежать за чистотою слова. Вони нехтують мовою свого народу.
Байдужість до минулого, сучасного і майбутнього свого народу. А отже, байдужість і до своїх предків та нащадків. Цим самим ці люди провокують і до себе таку ж байдужість з боку нащадків.
Такі люди не є повноцінними громадянами рідної країни, вони не розуміють історичного процесу та недооцінюють величезне значення в ньому мови, без якої цей самий процес був би цілком неможливий.
Нехай в твоїм серці любові не згасне священний вогонь, як вперше промовлене слово на мові народу свого. (В. Сосюра)
Слово рідне! Мабуть, не було жодного видатного поета чи письменника, який би від усього серця не висловив любові до рідної мови та своєї тривоги за її долю, який би не покладав на неї найбільших надій, бо долю свого народу бачив невідривно від долі рідної мови.
Вона, як зоря пурпурова, що сяє з небесних висот, і там, де звучить рідна мова, живе український народ. (В. Сосюра)
Українська мова – одна з найрозвиненіших у світі. Вона здобула міжнародне визнання – їй призначені перші місця на світовому конкурсі (одне – з мелодійності, друге – зі співучості). Але до цього наше Слово пройшло терновим шляхом лихоліть і пригноблень. Гнане, принижене і занепащене, воно нарешті підвелося з багнюки, де стояло на колінах, підвелося, щоб заявити у весь голос про своє воскресіння. Воно довело, що не підвладне ані русифікації, ані полонізації, ані мадяризації, що воно – велике Слово великого народу: “Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була!” Не тоне воно у воді та не горить у вогні.
Горіли хроніки, храми та святі книги, а Слово вийшло з вогню, як заповіт. Його життя – це не нудотні видіння у послуговуванні для домашнього вжитку, а поклик до вічної боротьби – творчості та діяння.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)