У творчості Тютчева розкриті багато тем, які пройшли через його вірші гарячими хвилями любові й почуття, участі й неперевершеного дарунка співпереживати. Одним з мотивів його творчості є мотив батьківщини – Росії. Хто не пам’ятає його знаменитий вірш:
Розумом Росію не зрозуміти,
Аршином загальним не виміряти:
У їй особлива стать –
У Росію можна тільки вірити
Саме ця віра й пронизує вірші Тютчева; чи не тому його так любить Російська земля, оспівана їм і, здається, що слухає його? Мотив природи, і насамперед російської
Що ти хилиш над водами,
Верба, верхівку свою?
И тремтячими аркушами,
Немов жадібними вустами,
Ловиш випадний струмінь?
Тремтіння, хвилювання, трепет, щось рухливе – от ключовий зміст вірша; ми не віримо, що запитання залишилось без відповіді, що Природа не відповіла своєму співакові. Як сказав Флобер про свою героїню мадам Бовари – “тріпотіти за всяку ціну” . Не того чи хоче й природа, що не може прожити без любові, без світла, без руху? Верба не страждає
Трепетна й ніжна любов до батьківщини ввійшла особливим, зворушливим мотивом у творчість Тютчева:
Ці бедние селенья,
Ця вбога природа-
Край рідний долготерпенья,
Край ти російського народу!
Поезії Тютчева далекі спокій і мирне сприйняття природи. Його слова: “Небо, повне грозою, Усе в блискавицях тріпотіло…” – не тільки поетичний образ, але і його ідеал, тобто саме таке сприйняття їм життя й миру. Він не приемлет спокою й нерухомості
Тютчевская природа повна рухи й життя – часом затаєних, що часом хлюпають через край:
Гримлять розкати молоді,
У лісі не мовкне пташиний гамір,
И гамір лісовий, і шум нагорний –
Все вторить весело громам
У творчості Тютчева помітно розвинені Теми людини й політики. Протягом усього його творчості ці теми як перетинаються, так і просто йдуть поруч як два самостійних напрямки:
Коли старіючі сили
Нам починають змінювати…
Урятуй тоді нас, добрий геній,
Від легкодухих укоризн,
Від наклепу, від озлоблень
На життя, що змінює…
Тютчев свято вірить у необхідність і правомірність всіх змін і змін, він знає, що ніщо не вічне, але разом з тим ніщо в цьому світі не має кінця
Серед віршів Тютчева є рядка, перейняті глибокою філософською думкою. “Як мало реальна людина, як легко він зникає! Коли він далеко^-він ніщо. Його присутність – не більше чим крапка в просторі, його відсутність – весь простір”, сказав один раз сам поет
Як димний стовп світлішає
У височині! –
Як тінь унизу сковзає, невловима!..
“От наше життя, – промовила ти мені, –
Не світлий дим, блискучий при місяці,
А ця тінь, що біжить від диму…”
Життя в розумінні Тютчева – це незмінно щось прекрасне, але в той же час незмінно тендітне й не має ціни. Так може бути дорога пилок, що ми стираємо із крил метелика, так дорога зоряний пил, так дороги квітуча папороть і чорна орхідея – тому що це тільки прекрасна Легенда, що, проте, пережила своїх творців
(1 votes, average: 5.00 out of 5)