“Дивись завжди на серця співгромадян. Якщо в них знайдеш спокій і мир, тоді сказати можеш воістину: усі блаженні”. О. Радищев
Роман Гончарова “Обломов” писався на стику двох епох, двох історичних укладів життя – патріархального поміщицького й буржуазного. Можливо, спочатку сюжет роману й замислювався як узагальнений життєпис бездіяльного, апатичного, що йде в минуле поміщицького класу на окремому прикладі. Але поняття “Обломов” і “обломовщина” стали загальними. Обломовщина – це апатія, апатія покірна, мирна,
Вона існувала в епоху кріпосництва, існує й у наш час, хіба що з деякими варіаціями.
Більш того, в кожному з нас живе свій Обломов, про якого ми часом навіть не догадуємося. Головний герой роману Ілля Ілліч Обломов – пан. Живе він на Гороховій вулиці, що говорить про його приналежність до аристократичного суспільства.
Мало відповідає, однак, поняттю “аристократичність” внутрішнє оздоблення його кімнат: “По стінах… ліпилася павутина, нагодована пилом, дзеркала… могли б служити… скрижалями для записування на них по пилу заміток на пам’ять”.
Як говорить автор, “лежання в Іллі Ілліча було його нормальним станом”. Обломову належить село Обломовка, що дісталося йому в спадщину. Обломова обкрадають, але Обломов не займається своїм господарством, тому що для цього треба їхати в Обломовку, а для пана це праця непосильна.
Друга причина в тому, що Обломов просто не вірить, що його обкрадають, не може цьому повірити. У нього добра, чиста душа, який далекі всяка фальш, брехня й лицемірство. Штольц говорить про нього: “Це кришталева, прозора душа; таких людей мало, вони рідкі, це перлини в юрбі!”.
Поступово ми починаємо по-іншому сприймати Обломова, нас уже не дратує його безперервне лежання. Обломов ледачий? Так, але він розумний, у нього чиста душа і якийсь рідкий спокій, умиротворення, безтурботність. Він нікому не робить нічого дурного, як, втім, і гарного.
Обломов зовсім невимогливий. Йому цілком вистачає його куточка й дивана. Нехай навколо розмовляють, навіть сперечаються, тільки б від нього не вимагали ні розмов, ні спорів. Він кохає спати, кохає поїсти, але не терпить жадібності, гостинний, але в гості ходити не кохає.
Він нічого не робить і нічого не бажає робити. Його бажання проявляються у формі: “а добре б, от це зробилося”. Але як може зробитися – не знає.
Обломов кохає мріяти, але його лякає будь-яке зіткнення мрії з дійсністю. Отут він намагається звалити справу на когось або на “либонь”.
Причину своєї пасивності й апатії Обломов пояснює в розмові із Захаром: “Ти все це знаєш, бачив, що я вихований ніжно, що я ні холоду, ні голоду ніколи не терпів, потреби не знав, хліба собі не заробляв і взагалі чорною справою не займався”. В Обломова й справді було безхмарне дитинство, у якому й треба шукати причини його теперішньої ліні. Маленький Ілюша виріс у дворянській сім’ї. Батьки виховували його як барчонка, не допускали ні до якої роботи. “Я жодного разу не натягнув собі панчоху на ноги”, – згадує Обломов пізніше. Дитиною Ілюша був допитливим, але його всіма силами намагалися відгородити від падінь, від забитих місць, від застуди й взагалі від життя.
Йому постійно вселяли, що робити нічого не треба, все зроблять слуги. Та і як було засумніватися в цій істині, якщо його батьки й діди працю вважали найбільшим покаранням і намагалися від неї позбутися. В Обломових була своя життєва філософія, що зводилася до їжі й сну. Гончаров дуже барвисто малює цей сон, прямо не сон, а якесь сонне царство, обов’язкове для всіх. Так безцільно проходять день за днем.
По вечорах нянька читала Обломову про Іллю-Муромця, що просидів тридцять три роки, нічого не роблячи, про Ємєлю-дурачка, що тільки на печі і їздив. Цей спосіб життя був закладений в Обломова з дитинства. Пізніше він дав йому ідеологічне обгрунтування, відповідно до якого стан “відпочинку й спокою” взагалі є “поетичним ідеалом життя” і до нього треба прагнути при будь-яких умовах. І все ж таки Обломов не тупа, апатична натура.
Звичка домагатися задоволення своїх бажань не ціною власних зусиль, а за рахунок інших розвила в ньому апатію. Обломов, цілком можливо, обдарований, але ніхто про це не знає, у тому числі й він сам. Я думаю, його не треба звинувачувати, скоріше варто пошкодувати. Можливо, отримай він таке ж виховання, як Штольц, йому вдалося б багато чого досягти в житті. Автор і сам жалує свого героя.
Це можна відчути в спогадах про нього Штольца: “А був не дурніше за інших, душа чиста і ясна, як стекло; шляхетна, ніжна, і – пропав!”. Трагедія Обломова в тому, що він не вміє й не хоче жити інакше. Його пробували врятувати, розбудити до життя Штольц і Ольга, але із цього нічого не вийшло.
Навіть кохання Ольги не зуміла його відродити до життя.
Спочатку, коли Ольга зайнялася Обломовим тільки як дорученим її турботам хворим, основне значення для неї мало лікування Обломова. На перший погляд це лікування дало позитивний результат. Обломов вставав у сім ранку, перестав валятися на дивані, їздив з міста на дачу, виконував доручення Ольги. Але вже тоді Обломов зрозумів, що “і в коханняі немає спокою”.
Потім ця гра перетворилася в щось більше, дівчина закохалась в Обломова. Тут треба сказати кілька слів про Ольгу. Слухаючи оповідання Штольца про Обломова, дівчина у своїй уяві створила певний ідеал, якому повинен був відповідати Обломов і під який вона прагнула його підігнати. Так, в Іллі Ілліча були щиросердечні якості, які подобалися Ользі, але цього було мало.
Коли Ольга полюбила Обломова й поставила його в центр своїх інтересів, тоді їм уже разом необхідно було усвідомити неминучість шлюбу й підготуватися до нього. Для цього Обломову насамперед необхідно було упорядкувати свої майнові справи. Простими мріями отут нічого не зробиш, потрібно працювати.
Але звична пасивність виявилася в Обломові сильніше коханняі. Він став ухилятися від зустрічей з Ольгою, пояснюючи це необхідністю дотримуватись пристойностей. Своє небажання з’їздити на дачу він мотивує неможливістю розлуки з коханою й тим самим обманює дівчину.
Ольга прекрасно розуміє все це. Вона тепер уже не сподівається, що Обломов “може ще жити”, вона розуміє, що він “уже давно вмер”. При останній зустрічі з Ольгою Ілля Ілліч, з волі автора, сам вимовляє це фатальне слово “обломовщина”.
Тепер в нього можна вкласти й соціальний і моральний зміст. Обломовщина – це пороть, що герой не має сил перебороти. Тепер уже надії на відродження немає.
Обломов приречений. Наступне його життя тільки підтверджує це. Він оселився в міщанському будиночку Пшеніциної і живе під владою Тарантьєва й Мухоярова.
Тут він не тільки повертається до своїх колишніх звичок, але й поринає в примітивний міщанський побут. Оточуючі люди по-різному до нього ставляться. Тарантьєв і Мухояров намагаються витягнути з нього побільше грошей, а Пшеніцина бачить у ньому предмет своєї турботи. Обломов поступово фізично й духовно вгасає. Незважаючи на те що дія у романі відбувається в певний відрізок часу, сам роман треба розуміти набагато ширше.
Адже обломовщина – це не тільки соціальний уклад, це спосіб життя, що до деякої міри існує й сьогодні.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)