Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна”

Чудовий світ “Зачарованої Десни” О. Довженка не може, на мій погляд, нікого залишити байдужим. У цьому світі не тільки природа приваблює своєю красою, а й духовне багатство і висока мораль людей викликає захоплення. Тому, коли читаєш цю повість, здається, що й сам стаєш кращим, і так хочеться, щоб змінився цей жорстокий світ – адже поряд живе казка.

Велике місце у цій “казці” займають люди. живі, реальні. Це і батьки маленького Сашка, і діди, і його бабуся… Народилися вони серед царства трав і пішли туди, але навічно залишилися

живими в серці видатного кінорежисера. Теплотою та щирістю віє від згадок Довженка про свою матір.

Кохала та пестила вона все. що бачила: кожну рослиночку, кожне деревце: “Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”. Та найбільш за все любила мати своїх дітей. Але доля була жорсткою до неї, відібрала вона багатьох з них і залишила тільки двох.

Мати ж не зачинила свого серця для навколишнього світу, зуміла винести все: і трагічні смерті, і злидні, яким не було кінця, й щоденну тяжку працю, й свою недолю. І ще багато-багато років буде згадувати дорослий вже Олександр Довженко свою

стареньку матір, яка змогла винести з свого нещасливого життя високу моральну красу і велике духовне багатство.

Ніколи не забував Сашко і свого діда та прадіда. Іноді дивуєшся, звідки у цих неписьменних людей було стільки любові до усього живого, щирості та душевної чистоти! Здається, що тяжка доля повинна була б зробити їх жорстокими та заздрісними до чужого щастя. Але цього не сталося, і виявилося, що головний скарб людини – це її чисте серце та жива душа. І справді, скільки добра в їх серцях, скільки розумної поваги до людини і до природи! Недарма дід Сашка був для усіх “добрим духом лугу і риби”.

Недарма в спогадах він видається схожим на самого Бога. Здається, що він – людина-легенда, якийсь чаклун, що розуміє мову усього живого. Коли людина не відривається своїм “корінням” від природи, то не губиться її духовна велич та моральна краса.

Цільними натурами були дід та прадід Сашка. Таким, на мій погляд, був і його батько. Недарма пише про нього Довженко: “Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив”. Та він не тільки має на увазі зовнішню красу, а й показує великий духовний світ цієї людини.

Мені здається, що авторові це вдалося, бо, коли читаєш повість, бачиш перед собою дуже красиву людину. Причому в усьому: чи працював, чи відпочивав, чи розмовляв з людьми, дітьми. Був навіть гарний і тоді, коли був нещадно битий поліцаями в роки війни.

Таким він навіки залишився в пам’яті Олександра Довженка, таким і я його побачила. Побачила і його безсмертну любов до дітей, до його “соловейків”, побачила і велику любов до рідної землі, до праці: “З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів – він годивсь на все”.

Краса людська не вмирає, а ніби продовжує жити в наступних поколіннях. Мені здається, тому Олександр Довженко мав такий великий талант, талант людяності та любові до усього живого, що батьки й діди його подарували це йому у спадок. А він щедро ділився цим з усім людством, намагаючись утвердити в усьому світі любов, мир, взаємодопомогу.

Це вдалося Олександрові Довженку, адже уся його творчість є возвеличенням людяності та духовного багатства людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна”