(Із оповідань тюремної Шехерезади)
Було це навесні. Герой-оповідач їхав зі своїм другом-контрабандистом до кордону. Йому треба було обов’язково перейти кордон, ні дожидаючи ночі.
Семен, людина серйозна, сказав, що це неможливо, можуть убити. Оповідач наполягав. Тоді Семен сердито сказав йому, щоб той ліг на дно воза, й прикрив рядном.
Привіз до якоїсь повітки. Коли оповідач зайшов, то був вражений несподіванкою. Там уже сиділа на соломі гарна панна.
Вона засміялася і запросила його сідати.
Зайшов Семен і сказав, що треба тікати
Йшли полем, відпочивали, дивилися один на одного. Ховалися в житі, як проїжджала підвода. Він запитав, як її звати, вона ж сказала, що не хоче говорити й не хоче знати, як звуть його. Потім раптом попросила, щоб супутник, коли раптом її вб’ють, а він залишиться живий, написав за адресою, яку вона кілька разів повторила, таке: “Мусю вбито на кордоні.
Вмерла
Жито скінчилось. Почався ліс. Вони перебиралися від дерева до дерева то повзучи, то перебігаючи.
Сідали відпочивати, дивилися, як у природі все живе, рухається, кохає.
Йому так хотілося пригорнути її до себе, але вона відсторонилася. Тільки спитала, чи буде згадувати, як її уб’ють. Він сказав, що її не вб’ють, і сам у це повірив.
Нарешті прийшли до лощини, побачили прикордонні стовпи. Серце застукало швидше. Муся, “з висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута… здавалася якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким”.
Оповідач сказав, що вони кинуться через межу разом, не озираючись на крики й постріли. Побігли. Почулися вибухи, гуки.
Летіли, аж вітер у вухах. А в грудях було “щось легке, широке, як небо, як повітря, як могучий потік”.
Зупинилися далеко від кордону, кинулися одне до одного, даючи волю почуттям. Потім довго і втомлено сиділи мовчки. Муся любовно-ласкаво глянула на свого супутника й сказала, що тепер вони попрощаються, і він ніколи її не шукатиме.
Щастя може тривати лише момент, а далі вже йде буденщина, банальність. Розум героя-оповідача дивувався, протестував, а уста мовчали. Хто вона, де вона, він і досі не знає, але завжди носить її образ у своїй душі.
Коментар
У новелі “Момент” поєдналися реалістичне змалювання дійсності і філософський підтекст про плинність життя, про щастя людини, про мить як частинку вічності. Образ Панни в новелі – це втілення ідеї вічної жіночності, краси й загадкової незбагненності, твір написаний в імпресіоністичному дусі.
ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО
(1880-1951)
В. Винничепко народився в Єлисаветграді Херсонської губернії тепер Кіровоградська область) у робітничо-селянській родині. Навчався в народній школі і виявив неабиякі здібності. Продовжив освіту в Єлисаветградській гімназії, але не закінчив її, бо треба було якось здобувати кошти на життя (у матері було четверо дітей), до того ж у старших класах вступив до революційної організації, написав антиурядову поему, за це був посаджений до карцеру, а потім иключений з гімназії.
У 1900 році у Златополі Винниченко екстерном склав іспити за середню школу, а наступного року вступив на юридичний факультет Київського університету. Там знову зайнявся революційною діяльністю. Був арештований, потім його відпустили за браком доказів злочину, але виселили з Києва.
У 1902 році опубліковує твір “Сила і краса”. Його забирають у солдати й знову ледь не арештовують за революційну діяльність. Винниченко емігрує до Галичини й продовжує писати, займатися громадською роботою, пропагандою передових ідей.
При перевезенні нелегальної літератури ув’язнюють на півтора року в Київській фортеці, і тільки перша російська революція 1905 року звільняє його.
Письменник під чужим прізвищем мандрує Україною, проводить агітацію серед селян, пише низку оповідань, видає першу прозову збірку “Краса і сила”. Потім знову арешт і знову еміграція. Перебував у Швейцарії, Італії, Франції та інших країнах Європи.
У 1917 році Винниченко переїхав в Україну, став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, потім Директорії. Розійшовшись у поглядах з урядом, виїхав за кордон.
Вийшли зібрання творів В. Винниченка в 23, потім у 28 томах. У 1933 році письменник у відкритому листі звинуватив Сталіна в голодоморі й масових репресіях. Після цього його книги були вилучені з бібліотек і заборонені, а ім’я – замовчуване або зганьблене.
Похований письменник поблизу Канн у Франції. У його творчості поєдналися риси багатьох літературних напрямів – від критичного реалізму до модернізму.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)