Що може знати людина про іншу? Лише споглядати її вчинки й доходити висновків, але лише суб’єктивних. Тоді як же пізнати людину, її світ?
Марсель Ируст вважає, що єдиною можливістю такого пізнання є мистецтво. У романі ” Кохання Сванна” є “я” головного героя й те, що можна побачити через це “я”. Себе він осягає через потік суб’єктивних станів. Його “я” – це приймання людини, приреченої на самотність.
Здається, саме кохання здатне руйнувати стіну самотності. Та навіть обіймаючи кохану, чи знаєш, кого обіймаєш?
За що? Адже він розуміє, то ця жінка погодилась на роман із ним із розрахунку й не здатна розділити ного великого почуття. Але не в ній, виявляється, справа. Одетта – це об’єкт, який задовольняє потребу кохання. Зовні вона схожа на прекрасних жінок, змальованих Сандро Боттічеллі.
Отже, він закохується не в пересічну жінку Одетту де Крессі, а в образ, увічнений у мистецтві як довершена дівоча врода.
Пруст вважає, що саме мистецтво є універсальним способом пізнати себе й об’єднання світу. Мистецтво, на думку письменника, – це єдиний спосіб “вийти з себе”
Особливо це стосується живопису. Пруст так будує текст, що він схожий на живописне полотно, де зображено світ в усій його різноманітності. Пруст вважає, що саме мистецтво узагальнює особистий досвід кожного як частину загальнолюдського.
Саме мистецтво здатне охопити всесвіт, передати його ритми, звуки, предмети через багатогранне сприйняття митців усього світу, Тільки так, через мистецтво, можна з’ясувати своє місце у світі, зрозуміти світ. Саме такий погляд на людину і мистецтво надали особливого значення роману. “Суб’єктивна епопея” М. Пруста мала великий влив на літературу всього XX столітгя.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)