Міркуючи над сторінками роману В. Гроссмана “Життя й доля”

Роман Василя Гроссмана “Життя й доля” – один з тих добутків, шлях до читача яких складався досить непросто. Сам роман писався майже три десятиліття назад, але не був надрукований. Він побачив світло вже після смерті автора. Можна, однак, по праву сказати, що це одне із самих яскравих і значних добутків післявоєнній росіянці літератури

“Життя й доля” охоплює події військового й передвоєнного років, торкається найважливіших питань нашого буття. Через весь роман червоною ниткою проходить думка про те, що у всіх перипетіях життя,

у всіх її колізіях головне – доля людини, що кожна людина – це цілий мир, якім не можна ущемити, не ущемляючи одночасно інтересів усього народу. Ця думка глибоко гуманистична, і вона ріднить добуток В. Гроссмана із кращими традиціями російської класичної літератури. Затверджуючи високий гуманістичний ідеал любові й поваги до людини, В. Гроссман викриває все те, що спрямовано проти людини, що знищує його неповторну особистість

Тому й зіставляються в романі два режими – гітлерівський і сталінський. По-моєму, У Гроссман одним з перших наших письменників, критикуючи те, що ми сьогодні сміло називаємо “сталинщиной”,

намагається визначити коріння, причини цього явища. Як гітлеризм, так і сталинизм знищують у людині головне – його достоїнство.

От чому роман, воюючи зі сталинизмом, захищає, відстоює достоїнство особистості, розглядаючи її в центрі всіх поставлених автором пекучих питань. Особиста доля людини, що живе в тоталітарній державі, може зложитися благополучно або драматично, але вона завжди трагична, і суть трагедії в тім, що людина не може виконати своє життєве призначення інакше, як ставши деталлю машини

Якщо у відпущену, для цього життя епоху машина вчиняє злочин, людина не може відмовитися бути його співучасником. Він їм стане – хоча б як жертва. Трагедія народу, по В. Гроссману, полягає в тім, що, ведучи війну визвольну, усвідомлюючи, що мети війни з нашої сторони праведні, він по Суті справи веде війну на два фронти. На чолі народу-визволителя коштує тиран і злочинець, що вбачає в його перемозі свою перемогу, перемогу своєї особистої влади

На війні людин одержує право стати особистістю, він одержує можливість вибору. У будинку “шість дріб один” Греков робить один вибір, а Крымов, що пише на нього донос, – іншої. І в цьому виборі виражається суть даної людини, проявляється його моральний потенціал. От чому Війна у В. Гроссмана – величезне лихо, але ще й величезне очищення

Війна з невблаганною ясністю визначає, хто є хто й хто чого коштує. Є Новиков і є Гетьманів. Є майор Єршов і є ті, хто навіть на краю смерті шарахається від його сміливості й волі. Новиков – розумний, совісний комкор, що не може ставитися до солдатів як до живої сили й перемагає ворога військовим умінням на поле бою. Поруч із ним бригадний комісар Гетьманів – людин номенклатури

На перший погляд він здається чарівних і простим, але насправді Гетьманів живе за законами ієрархії: до себе він застосовує одні мірок, а до інших – інші. І перемагає тільки совість, щоправда, людяність, що проходить жорстоке випробування, справжня народності – уміння в найменшому розглянути особистість і достоїнство. Не міркування Сталіна, не його гасла й заклики були переможні. Билися за інше, щось святе й необхідне, навіть якщо воно прикривалося дзвінким гаслом. Перед війною режим вселяв людині: ти от віднесений до такий-те категорії, ти “ворог народу”, “далекий елемент” і т. д. Все це, як нав’язана фальш, пішло з військовим лихоліттям

Відкрилося головне: в ім’я чого й заради чого повинен жити людина, що цінує себе й волю духу. Дуже яскравим у цьому змісті мені здається образ Грекова, один з найпривабливіших у романі. Греків не боїться нікого – ні німців, ні начальства, ні комісара Кры-Мова, що “шиє” йому справа. Це сміливий, внутрішньо вільна, незалежна людина

Дискусії про волю, про доброту, про дружбу, про причини повсюдної покірності людини перед особою тотального насильства розгортаються у В. Гроссмана під кулями, у стінах будинку 6/1 і на порозі газової камери, на квартирах учених у Казані й у камерах Лубянки. В. Гроссман поринає й у самі низи нелюдської війни й кидає оком на її верхи, письменник “вхожий” і в штаб Еременко, і в штаб Паулюса, він бачить лійку, у якій одночасно ховаються від смерті росіяни й німець, спостерігає фізичний страх і духовна шляхетність, святий порив і зрадництво, бачить брутальність, ніжність, сльози. У будинку 6/1 говорять не тільки про волю, і сам Греков уже недвозначно поглядає на радистку Катю, бажаючи урвати від життя хоч щось, поки він живий.

Але й це цинічне почуття, втім, зрозуміле в людині, приреченій на смерть, зрештою розчиняється в самозреченні, і він відсилає Катю і її улюбленого Сережу Шапошникова ладь із будинку, рятуючи їх самих і їхню любов. Разом з тим В. Гроссман показує й антилюдяну сутність війни, говорить про неї без ухильності. Обложений Сталінград воює на останній крайці берега, горить нафта, стікаючи по укосі Кволге.

Героїчно пручаються захисники міста – у стінах мартенівського цеху, в “трубі”, де розміщений штаб Родимцева; у будинку 6/1, у якому ми довідаємося історичний будинок Павлова. А поруч – буденні турботи з устаткуванням бліндажів і землянок, з боротьбою заздрості, марнославства й теперішньою любов’ю – беззахисною, розпачливою передсмертною любов’ю Сережи Шапошникова й радистки Каті. Така широкомасштабность охоплення явищ ріднить роман В. Гроссмана з толстовською епопеєю “Війна й мир”. У В. Гроссмана той же розмах, те ж сплетення далеких ліній життя, доль в один вузол, їхнє сходження з далеких просторів в одне історичне дійство

Дилогія В. Гроссмана “Життя й доля” прийшла до нас із уже далекого післявоєнного років і, як дійсно талановитий добуток, залишається актуальної на сьогоднішній день і цікавої сучасному читачеві