Прихованою сюжетною лінією роману І. С. Тургенєва “Батьки і діти” є криза кріпосного ладу і необхідність його знищення. На фоні цієї лінії і розгортається конфлікт “батьків і дітей”. Ідея роману, за визначенням самого автора, – показ “торжества демократизму над аристократією”. Представником демократичного табору виступає головний герой роману Євгеній Базаров. Базаров народився в сім’ї бідного повітового лікаря, пройшов “школу труда і нестатків”, із якої вийшов “сильною і суворою” людиною. Ця школа пробудила
Базаров прилучає себе до народу, тому що його дід “землю орав”, але він і зневажає свій народ, ненавидить його патріархальність. Герой заперечує красоту природи і мистецтва, які є невід’ємними компонентами життя людей. Тому, на мій погляд, ні про яке зімкнення з народом не може бути й мови. Все гарне, гідне замилування, для Базарова лише “дурниця”.
Він нехтує безмірною любов’ю своїх батьків. Заявляє, що природа не храм, а майстерня, проте мальовничі описи природи, якими наповнений роман, переконують читача в
Йому потрібні лише однодумці. Євгенію властиві такі якості характеру, як хворобливе самолюбство, непохитна впевненість у собі і своїй правоті, готовність в угоду своїй ідеї вчинити насильство.
Проаналізувавши вчинки, спосіб життя і напрям думок героя, неважко дійти висновку, що він – бездуховна істота, спроможна лише пливти по обраному шляху без будь-яких відхилень. Таким Базаров з’являється не тільки перед нами, але і перед самим собою. Він вважає себе проповідником “нігілізму”. Проте це лише маска.
Герби не витримує випробувань долі: він закохується в Одинцову, хоча до цього вважав кохання “дурницею”. Євгеній заперечує усі правила пристойності, але, між іншим, приймає виклик на дуель від Павла Петровича Кірсанова. Базаров думав, що школа “нестатків і праці” стерла з його серця людське відношення до життя, але він помилився. Ця помилка стерла його ідеали і прагнення на порох.
Тому його можна назвати “нігілістом”, який не відбувся. Ця неспроможність послужила і причиною його останнього бажання побачити перед смертю Одинцову. Я думаю, що смерть була для нього єдиним засобом заглушити в собі біль розчарування.
У останній сцені роману автор навмисне описує ту вічну природу, на спокій якої замірявся Базаров, і яка дає “нігілісту” заспокоєння.
Поява людини на світ супроводжується радістю і любов’ю, відхід із життя – горем і скорботою, тому заперечення почуттів безглуздо. Як би ми не чинили опір моральним категоріям, вони все одно беруть верх. Тому навіщо позбавляти себе щастя, альтернативою котрому рано чи пізно буде гірке розчарування? У зв’язку з цим я можу обвинуватити Базарова в неприйнятті не тільки культури, звичаїв і традицій народу, але й самого народу як такого. Базаров говорить, що “російська людина рада саму себе обкрасти, щоб тільки напитися дурману в шинку”.
Стверджує, що не потрібно російській людині ніяке мистецтво в той час, коли їй необхідно думати про хліб насущний.
Отже, ми бачимо, що в той час, який відтворений у романі, такі люди, як Базаров, були більш потрібними, оскільки він визнає діло, дію і корисність; заперечуючи, визнає марність гучних слів, тверезо ставиться до народу, реально мислить.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)