Майк (Михайло) Гервасійович Йогансен ( 16 (28) жовтня 1895, Харків – 27 жовтня 1937, тюрма НКВД СССР, Київ) – український поет, прозаїк добиРозстріляного відродження. Також перекладач (у співавторстві з Борисом Ткаченком), критик, лінгвіст, сценарист. Один із засновників ВАПЛІТЕ.
Жертва сталінського терору.
Михайло Гервасійович Йогансен народився 16 (28) жовтня 1895 року в м. Харкові у сім’ї вчителя німецької мови, вихідця з Латвії (в окремих матеріалах є вказівка на його шведське чи норвезьке походження). Навчався Майк у класичній російській
Майк Йогансен мав енциклопедичні знання, захоплювався різними видами спорту. Під враженням від трагічних катаклізмів російської інтервенції в Україну, передусім кривавих розправ денікінців у Харкові, Йогансен “поклав різку лінію у світогляді і пристав до марксівського. Тоді ж почав писати вірші українською мовою
Того ж таки року вийшла і його перша поетична книга – “Д’горі”. Він зближується з Василем Елланом, Миколою Хвильовим, Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою та іншими харківськими письменниками. Разом з ними заснував першу організацію українських пролетарських письменників “Гарт” (1923). 1925 року Йогансен став одним із засновників ВАПЛІТЕ, згодом очолив “Техно-мистецьку групу “А”, що склалася з літераторів, які відійшли від ВАПЛІТЕ.
З його ідеї народився позагруповий журнал-альманах “Літературний ярмарок”, потім – “Універсальний журнал”, про який Микола Хвильовий із властивим йому сарказмом відгукувався: “Рожденный ползать летать не может”. Пізніше Йогансен став членом Спілки радянських письменників України (1934). За сімнадцять років творчої діяльності видав вісім книг віршів, десять книг прози, чотири книжки для дітей та дві з літературознавства. Проте зі всього створеного головним вважав поетичний доробок.
На п’ятнадцятому році творчої діяльності видав підсумкову книжку віршів, хоча свою поетичну програму не вважав вичерпаною. На початку творчого шляху молодому поетові властивий був мотив мрійних “островів хмар”, що його Олександр Білецький назвав “запізнілим романтизмом”. Але бурхлива доба швидко “перемагнітила” Йогансена.
Сповнений сподівань на національне й соціальне оновлення поет видає збірку “Д’горі” (1921), в одному з розділів якої – “Скоро forte” – поетичними засобами відтворив добу революції та громадянської війни, яку бачив у високих героїчних тонах. З великою тривогою придивлявся Йогансен до тих непримиренно конфронтаційних тенденцій, які трагічно розколювали народи, втягували їх у вир братовбивчої війни. Звертаючись до фольклорних джерел, Йогансен переосмислює їх у світлі ренесансних ідей (збірка “Кроковеє коло”, 1923). Поетична збірка “Ясен” (1929), яка з’явилася після книжок “Революція” (1923) та “Доробок” (1924), виявила нову якість творчих пошуків Йогансена: від стихійної революційності молодого українського інтелігента раннього періоду творчості письменник еволюціонізує у напрямку “романтика чистого слова”.
Еволюція поета та його ліричного героя йшла лінією романтизації щоденної, живої, суперечливої дійсності, що по-своєму утверджувала “романтику буднів”. Будучи одним із адептів створеної спільно з Олексою Слісаренком та Юрієм Смоличем “Техно-мистецької групи “А”, Майк Йогансен, однак, і в поезії, і в прозі зберігав творчу індивідуальність. Часто вдавався до експериментів: поєднував прозу й поезію в одному творі.
Полюбляв містифікацію. У післямові до “Подорожі ученого доктора Леонардо” він, перепросивши читачів, пояснює навіщо написано твір: “Ніде не написано, що автор у літературному творі зобов’язався водити живих людей по декоративних пейзажах. Він може спробувати навпаки водити декоративних людей по живих і соковитих краєвидах”. Пізньому періодові творчості Йогансена властиве звернення до сюжетного вірша, балад, віршованих оповідань, нарису.
Він покладає великі надії на прозу, розглядає роботу в поезії як “юнацьку спробу”, вважаючи лірику “недовговічною та ефемерною”, мріє написати “велике полотно” про “Харків, про індустріальне оновлення” велетенського міста.
18 серпня 1937 року письменника було заарештовано у його харківській квартирі по вулиці Червоних письменників, 5. На допитах Йогансен поводився з властивою йому гідністю: не запобігав перед слідчим Замковим, не “топив” побратимів по перу, не приховував своїх політичних поглядів. “В бесідах з Епіком, Вражливим я говорив, що Остап Вишня – ніякий не терорист, – свідчив він на допиті 16 жовтня 1937 року. – Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії і Радянської влади”.
24 жовтня 1937 р. Йогансену було пред’явлено обвинувачувальний висновок, підготований оперуповноваженим харківського УНКВС Половецьким і затверджений заступником начальника управління Рейхманалом, в якому зазначалося, що Йогансен з 1932 р. був учасником антирадянської націоналістичної організації, яка ставила своєю метою повалення Радянської влади методами терору й збройного повстання, завербував чотири особи для участі в повстанні, погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників компартії і радянського уряду. Розглянувши на закритому засіданні 26 жовтня 1937 року судово-слідчу справу Михайла Йогансена, Військова Колегія Верховного Суду СРСР винесла вирок: “Йогансена М. Г. засудити до вищої міри кримінального покарання – розстрілу з конфіскацією всього майна, що належить йому особисто. Вирок остаточний і на підставі Постанови ЦВК СРСР від 4 грудня 1934 року підлягає негайному виконанню”.
27 жовтня 1937 року Йогансена було розстріляно у Києві. Символічна могила письменника знаходиться на Лук’янівському цвинтарі в Києві.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)