Здавалося б, парадоксальну думку про мистецтво вклав О. Вайльд в уста одного з героїв свого роману лорда Генрі: “Мистецтво не впливає на діяльність людини, – навпаки, воно паралізує прагнення діяти”. Проте створений талантом художника Безіла Холлуорда портрет Доріана Грея викликав у нього масу емоцій, а сам Доріан був у захваті від творіння. Дивлячись на своє зображення.
Доріан промовив із сумом: “Якби старів цей портрет, а я назавжди залишився молодим. За це я віддав би все!.. Душу б віддав за це!”
Лорд Гаррі, вперше (і
Обом сподобався портрет, а Доріан закохався у своє зображення.
Але що відбувається далі? Немов чарами, бажання Доріана починає збуватися. Замість нього старіє зображення на портреті, а сам він залишається молодий.
Зображений на полотні наче убирав у себе все огидне, що скоював у своєму житті Доріан Грей. Звісно, портрет не міг вже розчулювати Доріана. І тут ми знову пригадаємо слова лорда Генрі, що мистецтво не спонукає людину
Він його сховав, щоб ніхто не бачив, як змінюється він сам, а потім вдарив власне зображення ножем.
Такий портрет написала щира, добропорядна людина, яким був художник Безіл Холлуорд. Він щиро любив Доріана, навіть намагався так зробити, щоб лорд Генрі і Доріан не зустрічалися, ім’я Доріана Безіл теж не казав. Чому? Він знав, якою людиною був лорд Генрі. Безіл казав йому: “Ти не знаєш, що таке справжня дружба, Гаррі.
Та й ворожнеча справжня тобі теж невідома. Ти любиш усіх, а любити всіх – означає не любити нікого. Тобі всі однаково байдужі”. Безілу було прикро, що Доріан Грей все ж таки близько зійшовся з лордом Генрі.
Здається, що він з першого дня знайомства мав вплив на Доріана. Що було спільного між ними, адже різниця у віці була чималою – десять років. Цей бездоганно одягнутий чоловік був циніком, і мати вплив на Доріана не намагався, бо казав, відповідаючи на слова Доріана: “…ви насправді вадливо впливаєте на інших?” – “Гарно – іо впливу не існує… Будь-який вплив сам по собі аморальний… впливати на іншу людину – означає передати йому свою душу…” Між тим Доріан Грей підпадає під вплив лорда Генрі, він вже не так часто зустрічається з Безілом Холлуордом.
Може, їхні стосунки з лордом Генрі і зробили свою чорну справу? Кажучи, що впливати на іншу людину він не збирається, лорд Генрі лукавив. Його вразила історія про рідних Доріана; він, залишившись наодинці із собою, багато думав про Доріана. Він знав, що Безіл Холлуорд якось особливо ставився до хлопця, і вирішив, що “йому слід стати для Доріана Грея тим, чим Доріан, сам того не знаючи, став для художника, що створив його прекрасний портрет.
Він намагатиметься підкорити Доріана, – власне, він вже наполовину цього досяг, – і душа чудового юнака належатиме йому. Як щедро обдарувала доля це дитя Любові і Смерті!”
Лорд Генрі пильно придивлявся до Доріана, якось болісно сприйняв його захоплення актрисою Сибілою Вейн. І коли він почув, що Доріан пожалкував, розповівши про дівчину, лорд Генрі відповів: “Ви не могли не розповісти мені, До – ріане. Ви все життя повірятимете мені все”. Але ж чому? Навіщо лорду Генрі ніручатися у чуже життя? Адже те, що Доріан в когось закохався, не викликало в нього ні прикрості, ні ревнощів.
Лорд Генрі людей робив об’єктом своїх спостережень. Це, на мій погляд, аморально. Коли Доріан відштовхнув від себе Сибілу і сталася трагедія, лорд Генрі навіть не виказує співчуття.
Він не пропонує Дорі – лну піти до родини Сибіли – каже про красу Доріана і пропонує… їхати в клуб. Що це за людина? Немає для лорда Генрі нічого святого, він нікого не любить, v нього немає ніяких, окрім Доріана, прихильностей, та може, і з Доріаном був ілк, за звичкою?
Лорд Генрі не може глибоко відчувати людину, для нього існують тільки ті речі, які можна купувати, існують задоволення – він живе бездумно, живе сьогоденням, а про майбутнє не думає. Чому саме після останньої зустрічі і лордом Генрі Доріан поспішає у кімнату, де він сховав портрет? У розмові з Гаррі Доріан вимовляє: “Я вже не той… Я вирішив змінитися… і відчуваю, що змінив ся на краще”.
Зараз, після зустрічі з лордом Генрі, думки, що останнім часом не покидали Доріана, знову почали переслідувати його. Ні, не смерть Безіла бенте жила його – він не міг пробачити художнику портрет, який зіпсував йому життя, смерть власної душі, мертвої душі у живому тілі. Про все це він думав, коли рої мовляв з Гаррі.
Може, життя Доріана Грея склеїлося по-іншому, якби поруч із ним був Безіл? Художник – антипод лорду Генрі. Це дійсно справжня людина, яка вміє відчува ти чужий біль, співчувати. Як здивувався Безіл Холлуорд, дізнавшись, що Доріан був в опері саме тоді, коли Сибіла лежала мертва. Художник відчув зміни в юнакові, і він вимовляє: “Ви розмірковуєте, як людина без серця, що не знає жалю.
Все це вплив Гаррі….” Безіл знову зустрінеться зі своїм улюбленцем за кілька годин до власної смерті.
Ця людина, яку Безіл Холлуорд колись малював, все життя була йому дорогою. Він відчував, що не може нічого зробити, щоб захистити його від жорстокого світу, від впливу лорда Генрі. Безіл не міг залишатися байдужим і зараз, коли Доріан був такий далекий від нього! Як болісно сприймав Безіл усе, що відбувалося навколо ім’я Доріана. Все, що він чув про нього, краяло його серце.
У свій останній день художник прийшов до Доріана, щоб з’ясувати, як допомогти йому. Безіл питав Доріана, чому про Грея він чує стільки поганого; чому лорд Стейвлі, почувши ім’я Доріана, з презирливою гримасою каже, що небезпечно знайомити його з гідною жінкою, а герцог виходить із кімнати, коли туди входить він, Доріан? І не вдогад було Безілу Холлуорду, що кожне його слово дратувало його колишнього друга і врешті-решт довело до того, що Доріан вирішив показати художнику його ж творіння, а заодно – свою душу. Ні, Доріан ще не замислив вбивство. Але коли Безіл запропонував допомогу Доріану, сказавши, що він готовий молитися, щоб повернути того Доріана, якого він колись любив, Грей вихопив ніж і почав завдавати удар за ударом.
Він шаленів, не відповідав за свій вчинок, бо вже давно втратив свою душу…
Дві людини були близькими Доріану в юності. Один – втілення добра, чуйності, честі, другий – цинік, безпринципна людина, в серці якої не було ані тепла, ані співчуття. Доріан Грей зробив свій вибір. Лорда Генрі приваблювала зовнішня краса – про душу він не хотів навіть думати – це нудно, і навіщо витрачати на когось свій час, свою увагу, когось кохати – треба бути вільним Доріан Грей потягся за такою філософією, йому це було зручно: авжеж, навіщо витрачати себе?
А потім раптово зрозумів: ні, жити так не можна, треба змінитися, але вже було занадто пізно: дивлячись на портрет, він побачив душу, чорну, брудну, жорстоку. І вирішив знищити її, тобто себе. Зрозуміти своє нікчемне життя допоміг йому, як це не парадоксально, лорд Генрі…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)