Однією з найвищих цінностей у житті людини, на думку А. І. Купріна, завжди була любов. Любов, яка збирає в єдиний букет все краще, все здорове і світле, ніж життя нагороджує людину, яка виправдовує будь-які позбавлення і тяготи, які тільки можуть зустрітися на його шляху. Так в “Олесі”.
Так в “Гранатовий браслет”. Так в “Суламіфі”. Так в “Поєдинку”.
Письменник до кінця життя зберіг у своїй душі романтичну налаштованість юності, і цим сильні його твори.
Багато події проходять перед нами на сторінках повісті “Поєдинок”.
Повість “Гранатовий браслет” змушує нас задуматися про величезну силу нерозділеного кохання. І скромний, непримітний телеграфіст раптом постає перед нами значним, великим! Адже це він проніс через все життя чисту любов, поклоніння жінці. І завжди будуть звучати, як молитва, слова: “Хай святиться ім’я Твоє!”
На думку Купріна, по-справжньому
Цілісна і безпосередня натура Олесі виділяється багатством внутрішнього світу. Рідко можна зустріти особистість, так щедро обдаровану природою, в якій поєднувалися б наївність і владність, жіночність і горда незалежність, зворушлива сміливість і делікатність, душевна щедрість. Разом з героями повісті ми переживаємо тривожний період зародження кохання, і щасливі хвилини чистого, повного, всепоглинаючого захоплення.
Світ радісної природи зливається з прекрасним людським почуттям. Світла, казкова атмосфера повісті не меркне навіть після трагічної розв’язки. Відходять на другий план пересуди і плітки, мерзенні переслідування прикажчика.
Над всім нікчемним і злим отримує перемогу велика любов, про яку згадують без гіркоти, “легко і радісно”.
А. І. Купрін – ідеаліст, мрійник, співак піднесеного почуття. Він знайшов особливі, виняткові умови, що дозволили йому створити романтизовані образи жінок та їх ідеального кохання. У своєму оточенні О. Купрін бачив сумне марнування краси, подрібнюючи ня почуттів, оману думки. Ідеал письменника сходив до перемоги сили духу над силою тіла і до “любові, вірною до смерті”.
Для Купріна любов-найзаможніша форма затвердження та виявлення особистісного начала в людині.
Протестуючи проти цинізму, продажних почуттів, вульгарності, А. І. Купрін створив повість “Суламіф”. Вона була написана за мотивами біблійної “Пісні пісень” царя Соломона. Соломон покохав бідну дівчину-селянку, але через ревнощі покинутої їм цариці Астис вона гине. Перед смертю Суламіф говорить своєму коханому: “Дякую тобі, мій цар, за все: за твою мудрість, до якої ти дозволив мені припасти вустами, як до солодкого джерела… Ніколи не було і не буде жінки щасливішим за мене “.
Основна думка цього твору: любов сильна, як смерть, і одна вона, вічна, оберігає людство від морального виродження, яким загрожує йому сучасне суспільство.
Нове повернення до теми великий, всепоглинаючої любові відбулося в повісті “Гранатовий браслет”. Бідний чиновник Жовтків, якось зустрівши княгиню Віру Миколаївну, полюбив її всім серцем. Любов ця не залишає місця для інших інтересів героя. Жовтків вбиває себе, щоб не заважати жити княгині, і, вмираючи, дякує за те, що вона була для нього “єдиною радістю в житті, єдиною розрадою, однією думкою”.
Ця повість не стільки про любов, скільки молитва їй. У передсмертному листі герой благословляє свою кохану: “Йдучи, я в захваті кажу:” Хай святиться ім’я Твоє! “”
Особливо Купрін виділив постать старого генерала Аносова, який упевнений у тому, що висока любов існує, але вона “… має бути трагедією, величезною таємницею у світі”, яка знає компромісів. Княгиня Віра, жінка, за всієї своєї аристократичної стриманості, дуже вразлива, здатна зрозуміти й оцінити прекрасне, відчула, що життя її зіштовхнулася з цим великою любов’ю, оспіваної найкращими поетами світу. Любов чиновника Желткова чужа тієї глибокої прихованості, в якій благородна скромність переплітається з благородною гордістю. “Мовчати й гинути” …
Цей талант не був даний Желткову. Але і для нього “чарівні пута” виявилися миліше життя.
У повісті “Олеся” розвивається тема купринского творчості – любов як рятівна сила, що оберігає “чисте золото” людської натури від “опідління”, від руйнівного впливу буржуазної цивілізації. Не випадково улюбленим героєм Купріна стала людина вольового, мужнього характеру і шляхетного, доброго серця, здатний радіти всьому різноманітності світу. Твір побудовано на зіставленні двох героїв, двох натур, двох світоглядів.
З одного боку, освічений інтелігент, представник міської культури, досить гуманний Іван Тимофійович, з іншого – Олеся, “дитя природи”, не піддалося впливу міської цивілізації. У порівнянні з Іваном Тимофійовичем, людиною доброго, але слабкого, “ледачого” серця, Олеся височить шляхетністю, цілісністю, гордої впевненістю у своїй силі. Вільно, без особливих хитрувань малює Купрін вигляд поліської красуні, змушуючи нас стежити за багатством відтінків її духовного світу, завжди самобутнього, щирого і глибокого. “Олеся” – художнє відкриття Купріна.
Письменник показав нам істинну красу невинну, майже дитячої душі дівчини, що виросла далеко від галасливого світу людей, серед звірів, птахів і ліси. Але поряд з цим Купрін висвічує і людську злобу, безглузде марновірство, страх пе ред невідомим, незвіданим. Проте над усім цим здобула перемогу справжня любов.
Нитка червоних бус – остання данина щедрого серця Олесі, пам’ять “про її ніжною, великодушною любові”.
Особливість художнього дарування А. І. Купріна – підвищений інтерес до кожної людської особистості і майстерність психологічного аналізу – дозволила йому повною мірою освоїти реалістичне спадщину. Цінність його творчості – у художньо-переконливому розкритті душі свого сучасника. Письменник розглядає любов як глибоке морально-психологічне почуття.
Повісті Олександра Івановича Купріна піднімають одвічні проблеми людства – проблеми любові.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)