Любов – це величезна сила, енергія, яка рухає життям. Ще древні греки виділяли дві взаємовиключні складові світу – Ерос (любов) і Тонатос (смерть). Вони вірили, що життя людини визначається цими двома полюсами. Сила любові може бути спрямована на творення і руйнування. Чому любов, як спочатку гармонійне почуття, може дати людині сили жити і в той же час зробити його життя нестерпним.
Чи вірно ми розуміємо любов? Чи не змішуємо її часом з руйнівними пристрастями? Чи не ховаємося від неї за допомогою маніпуляцій, брехні і насильства?
Любов
У світовій літературі чимало прикладів того, як любов перетворювала життя люблячих, допомагала їм робити неможливе. Це Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєтта, Майстер і Маргарита. Це персонажі різних епох, але їх об’єднує незвичайна сила почуття.
Любов Ромео і Джульєтти прославляє їх над озлобленим світом, нескінченним
Всі ці якості розкриваються в юних закоханих у Шекспіра. Їх любов освячує світ і допомагає ворогуючим сім’ям усвідомити безглуздість ворожнечі. Їх почуття було швидкоплинним в земному плані, але воно не мало меж в дійсності.
Любов викликала найрізноманітніші асоціації у поетів і письменників. М. Ю. Лермонтов називав це почуття союзом душ, Ф. І. Тютчев говорив про фатальну природу любові, її трагічне наповнення, І. А. Гончаров зазначав у любові повну довіру. Цього так і не вдалося досягти його персонажам.
Чому любов підчас сприймалася неминучим стражданням, силою, над якою не владний? Все це відбувається від того, що любов сприймається як “двобій фатальний”, а не гармонійний союз. Любов як нерівна боротьба в ніжності, самовіддачі, неминуче народжує в людині протиріччя і біль.
Це спотворення любові. За своєю природою вона не може бути роком, протистоянням.
Сила любові окриляє тільки тоді, коли вона позбавлена??егоїзму, спраги насолоди. Це породжує сліпоту пристрастей. Так сталося з Анною Кареніної в романі Л. Толстого. Вона віддалася грі пристрастей, які понівечили її душу і, в кінцевому рахунку, які згубили її. Вона шукала в любові гармонії фізичної, соціальної і духовної, але знайшла лише страждання.
Це пов’язано з тим, що в почуттях, які вона відчувала до сина, чоловіка, Вронського, не було цієї гармонії. Єдиним виходом з нескінченних протиріч для Анни стала смерть. Істинної любові вона так і не пізнала.
Сила любові допомагає вижити навіть в найважчий час. Це цілюще джерело невичерпної енергії. Таке відчуття переповнює Григорія Мелехова в романі М. Шолохова “Тихий Дон”. Почуття до Ксенії стає доленосним. Воно підтримує Григорія в роки громадянської війни, зігріває і дає сенс жити.
Заради любові він здійснює подвиги, долає нестерпні випробування. Любов підтримує в ньому віру в те, що людський початок візьме гору над твариною. Сила любові перетворює саму Ксенію. Вона наповнюється новою красою, упевненістю. Любов цієї вольової жінки, як це не парадоксально, уподібнюється весняній конвалії, тому що у своєму почутті Ксенія подібно до квітки розкриває свої найкращі якості.
Але сила забороненого кохання обертається трагедією. Така любов не принесе людині щастя. Саме так сталося у відносинах Григорія та Ксенії.
Фатальний постріл позбавив Григорія єдиного сенсу життя. Відтепер його підтримує лише сила любові до сина.
Сила любові дарує світло люблячим в хаосі і мороці навколишньої дійсності. Символом такої любові служить свічка. Її полум’я не обпікає, але світить рівно й умиротворено. Сила цього почуття дозволяє створити свій світ серед насильства і жорстокості. Сила любові полягає в чуді – здатності до співтворчості на основі духовної близькості. Світло любові животворне і вічне, як світло свічки.
Сила любові – це внутрішній вогонь, що дає блаженство.
Сила любові розкріпачує людину, дарує їй справжню свободу. Багато хто називає цей стан окриленістю. Що означає ця окриленість, внутрішня свобода? Насамперед, це можливість піднятися над буденністю і вульгарністю, сприймати світ у його істинній красі, відчувати свої безмежні можливості.
Сила любові звільняє від страждань Майстра і Маргариту в романі М. А. Булгакова. Їх любов цнотлива і милосердна. Сила цього почуття надихає Майстра, дарує йому довгоочікуваний спокій. Їх любов стає центром світу. Побут, політика, культура, філософія, – все стягнуто в цей центр.
Любов робить їх вільними від колишнього порожнього буття. Любов дарує Маргариті відчуття польоту і співпричетності всьому на землі. У своєму почутті вона розуміє, що їй належить весь світ. Сила її кохання вище волі темних сил. Самопожертва Маргарити нагороджується сповна. Її любов – це диво і таємниця.
Світло милосердя героїні допомагає Фріді позбутися від нескінченних мук. У любові Майстра і Маргарити органічно поєднуються умиротворення, чистота і сила, здатна перетворити світ. Нагородою героям служить спокій, якого вони були позбавлені в земному житті.
Мабуть, найбільшої сили досягає любов до людей скромного філософа з Ершалаїму по імені Ієшуа Га-Ноцрі. Його любов безособова і всепроникаюча. Це любов до всього живого, любов до істини. Така любов не може замикатися на одній людині. Її сила полягає у вищій самопожертві, подвижництві. Кожну людину Ієшуа вважає доброю, тому бачить у ній частинку любові.
Сила любові до людей допомагає Ієшуа пройти нелюдські страждання і висвітлити своєю любов’ю гріхи всіх людей. Його любов – це вираження любові божественної, від якої людина часто біжить.
Силу любові неможливо заперечувати. Але тільки усвідомлена, гармонійна любов здатна наповнити людину істинної силою. Любов розкриває тільки те, що вже закладено в людині.
Сила любові криється в творенні, перетворенні, милосердя. Любов – це, перш за все, єдність. В єдності людина знаходить силу, заново відкриває себе.
Таїнство любові, її незбагненна загадка криється у вищій духовній самовіддачі, але саме через цю самовіддачу людина знаходить велику силу.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)