Любов до батьківщини, почуття патріотизму… Як їх пояснити? За що мати любить свою дитину? А за що ми любимо своїх матерів?
Адже далеко не всі діти, якщо уважно придивитися, гідні материнської любові. Але це – погляд сторонньої людини.
Так і любов до батьківщини. Вона є, тому що є країна, у якій народила тебе мати, де народилися і спочивають з миром на цвинтарях твої предки. Саме на цій країні, а не в іншій. І невидимі нитки зв’язують тебе з твоїм родом, а отже, і з батьківщиною.
Тому ти і любиш її тією любов’ю, яку пояснити важко:
Може, й іншими мовами. Але рідною буде мова твоєї мами, мова, якою говорять усі навколо у твоїй країні. І рідне слово, рідна мова – це теж частина твоєї батьківщини.
Є світ твого дитинства. З нього багато чого запало в душу. От любий дідусь І вийшов з під’їзду подивитися, як я вперше йду до школи.
До кінця нашої вулиці я відчував його погляд. А от у неділю поїхали на озеро. Я ще не вмів
Так я почав учитися плавати. А міцна рука батька – це теж моя батьківщина.
Є школа, де ми слово “батьківщина” уперше прочитали по складах. Є у шкільному коридорі наше вікно. Сідаючи на його підвіконня, ми з хлопцями і будували плани на Майбутнє і спостерігали за дівчиськами, милувалися найвродливішою з них – Зіною Філатовою, у яку ми були закохані всі по черзі. Ці спогади будуть зі мною завжди.
Вони – мій шкільний причал, моя батьківщина.
Є в нашім місті одне заповітне місце: улюблений нами, моїми однокласниками, гідропарк. Навесні і восени він дуже красивий, але головне – не багатолюдний. Тоді нам здається, що він тільки наш.
Які верби купають свої гілки у воді! Які галявини! Як там весело грати у волейбол!
Після випускного вечора ми підемо туди зустрічати світанок. Хоч це може комусь здатися дивним, але наш парк – це моє рідне, моя батьківщина.
Зовсім недавно мені стали зрозуміліші почуття М. Лєрмонтова, описані у вірші “Батьківщина”:
С отрадой, многим незнакомой,
Я вижу полное гумно,
Избу, покритую соломой,
С резными ставнями окно.
Статок селян радував поета. Поняття про статок зараз інше, а почуття ті ж самі. Коли я бачу багаті будинки із садибами, з іномарками біля красивих воріт, у мене немає бажання пробурмотіти: “Відкіля в людей такі гроші?” Немає ніякої заздрості, тільки незнайома багатьом відрада.
Тому що чим більше багатих і забезпечених людей – тим краще моїй батьківщині. А руїни, занедбаність, убогість – це має залишитися в минулому.
Я люблю свою країну, але любов моя не сліпа. Я бачу багато чого, що викликає в мені біль і злість, досаду й обурення. Я чую потоки брехливих обіцянок ощасливити народ. Але цю злість і обурення я не переношу на весь свій народ.
Не треба узагальнень “Наш народ ніколи не навчиться чесно працювати!” Так, вистачає ще в нас ледарів, утриманців і просто нечистих на руку. Але не вони уособлюють наш народ.
Мій народ – це мої улюблені батьки і вчителі, старший брат, друзі, добрі сусіди, спортивні наставники. Це мої улюблені поети і письменники, артисти і музиканти. Вони – моя батьківщина.
Дивними виглядають, напевно, мої міркування, за що я люблю батьківщину. Але хіба обов’язково любити за щось?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)