(1917 – 1977)
ЛОУЕЛЛ, Роберт Трейл Спенс (Lowell, Robert Traill Spence – 01.03.1917, Бостон – 12.09.1977, Нью-Йорк) – американський поет.
Лоуелл походив із шанованої новоанглійської родини, яка дала американській літературі двох відомих поетів – Дж. Р. Лоуелла, одну з чільних постатей XIX ст., та імажистку Е. Лоуелл. Проте не їх, а Н. Готорна і Г. Мелвілла Лоуелл вважав близькими собі.
Лоуелл, згідно з родинною традицією, навчався два роки у Гарварді, а завершив свою освіту у 1940 р. у Кенйон-коледжі (Огайо), заприятелював із Дж. К. Рейсом, А. Тейтом та ін. “втікачами”.
У 1940 р. Лоуелл, предками якого були протестанти, перейшов у романський католицизм. В одному зі своїх пізніших інтерв’ю поет пояснював: “Я народився віруючим новоанглійським протестантом. Між ревним атеїстом-кальвіністом
За родинною традицією, Лоуелл під час Другої світової війни пішов служити на флот, але відмовився виконувати накази, за якими треба було знищувати мирне населення, про що написав у листі до президента Ф. Д. Рузвельта. Через відмову від військової служби Лоуелла заарештували і засудили до року ув’язнення. У в’язниці він провів п’ять місяців, а решта часу прослужив санітаром у госпіталі.
Перша поетична збірка “Країна невідповідностей” (“Land of Unlikeness”, 1944) була видрукувана приватно та сповнена песимістичних мотивів і складної метафорики. Друга збірка “Замок лорда Вірі” (“Lord Weary’s Castle”, 1946) близька за своєю тональністю до першої, але вірші були суголосними духові часу й отримали почесну Пулітцерівську премію. У збірку ввійшли дві найкращі лоуеллівські поеми – “Містер Едвардс і павук” та “Квакерське кладовище в Нантакеті”.
Перша цитує Дж. Едвардса, одного з батьків-пуритан, зокрема його проповідь “Грішники в руках сердитого Бога”. Друга присвячена кузену, котрий був моряком під час Другої світової війни; в ній відчувається вплив Дж.
Мільтона, Г. Мелвілла, Т. С Еліота.
У ці роки Лоуелл зазнав першого нервового зриву, вийти з якого йому допомогли друзі-поети, найбільше – В. К. Вільямс. З часом еволюціонувала і творча манера Лоуелла, набувши тих рис, які зробили автора одним із провідних майстрів сучасності. Відбулося тісне поєднання загальнозначимого історичного матеріалу з інтроспективністю вірша. Зміни відчуваються у збірці “Млини Кавано” (“The Mills of the Kavanaughs”, 1951), де переважає форма внутрішнього монологу, ще більше – у “Студіях життя” (“Life Studies”, 1959), яку багато критиків оцінили як найкращу в його поетичному доробку. Тут народився новий стиль поета, який ознаменував перші кроки “сповідальної поезії”.
Формою передачі став вільний вірш, а акценти під впливом В. К. Вільямса переносяться із внутрішнього на об’єктивний світ.
Наступна поема (і збірка) “Полеглим за Союз” (“For the Union Dead”, 1964) продовжує розробляти знахідки попередньої. У ці роки активізувалося громадське життя Лоуелла, котрий активно виступав проти війни у В’єтнамі. Поет відмовився взяти участь у фестивалі мистецтв, організованому Білим домом, був учасником походів на Пентагон.
Це життя відобразилося в “Записниках 1967-1968рр.” (“Notebook 1967-1968”, 1969). Тут і в наступних книжках ( “Історія” – “History”, 1973, “День за днем” – “Day by Day”, 1977) поет застосовує форму неримованого сонета як синтез зображальних можливостей верлібру і поетики нормованого вірша, що забезпечує поєднання сповідальної лірики з історичною хронікою, насичуючи епіку лірикою. В останніх збірках поета мотиви непереборної самотності посилюються, стають домінуючими.
Лоуелл-поет широко використовував літературні алюзії, цитати, традиції. Багато займався перекладом – і то не буквальним, а творчим. Невипадково збірка перекладів з Гомера, С. Малларме, Ш. Бодлера, Ф. Війона, P. М. Рільке, Б. Пастернака, А. Вознесенського має назву “Наслідування” (“Imitations”, 1961).
Українською мовою окремі вірші Лоуелла переклав В. Коротич і Б. Бойчук.
За Т. Денисовою
(2 votes, average: 4.00 out of 5)