Лист Віри Печорину. (Аналіз фрагмента глави “Князівна Мері” з роману М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”.) Печорин – неабияка особистість. Він розумний, утворений, ненавидить байдужість, нудьгу, міщанське благополуччя, у нього заколотний характер. Герой Лермонтова енергійний, активний, “скажено ганяється за життям”.
Але його активність і енергія спрямовані на дрібні справи. Він расстрачивает свою могутню натуру “по дрібницях”. Натура Печорина складна й суперечлива. Він критикує свої недоліки, незадоволений собою
Але в ім’я чого він живе? Чи була мета в його житті. Немає.
У цьому його трагедія. Таким героя зробило те середовище, у якій він живе, світське виховання вбило в ньому всі кращі якості
Він герой свого часу. Він, як і Онєгін, не знаходить сенсу життя. Який же Печорин у сцені останнього пояснення з Мері? Мері – світська дівчина, вона вихована в цьому суспільстві
У неї багато позитивних якостей: вона чарівна, проста, безпосередня, шляхетна у вчинках і почуттях. Але самолюбна, горда, іноді зарозуміла. Вона полюбила Печорина, але не зрозуміла його заколотну душу.
Печорин довідається від
Тепер він повинен поговорити з Мері, тому що його неправильно зрозуміли. “Як я не шукав у груди моєї хоч іскри любові до милої Мері, але старання мої були даремні”. І хоча серце Печорина сильно билося, але “думки були спокійні, голова холодний”. Він не любив її. Йому жаль князівну, коли він бачить, як вона хвора й слабка
Печорин пояснюється з нею, говорить про те, що він глузував з неї, і вона повинна нехтувати його. “Ще мінута, і я б упав до її ніг”, думає Печорин, коли бачить, що вона любить його. Але він говорить твердим голосом і із примушеною усмішкою. Він зізнається у своїх недоліках, низькості, і князівна “бліда, як мармур, відповідає: ” Я вас ненавиджу”. Згодом Печорин запитує себе, чому “тихі радості й спокій щиросердечне” не для його
И відповідає: ” Я, як матрос, породжений і вирослий на палубі розбійницького брига: його душа зжилася з бурами й битвами…”. Одна Віра розуміла Печорина. Він не міг би женитися на Мерь, тому що не любив її й не хотів втратити свою волю й незалежність
Але в цій сцені знову розкривається суперечливий характер героя. Він переживає, коли бачить, як хвора Мері, як вона його любить, готовий “упасти до її ніг”. Але йому жаль її, і все. Розум і холодність перемагають
Печорин самокритичний. Він завжди засуджує свої погані вчинки, він прямо говорить про це. Але треба визнати, що герой і егоїстичний. У нього немає друзів
Навіть із Вернером він холодний. Навіть Віру він не зміг полюбити. “У мені душа зіпсована світлом”.
Так, це так. Жаль, що незвичайна натура Печорина не принесла йому щастя. Він не знайшов змісту життя
(2 votes, average: 2.50 out of 5)