I. Любов до рідного слова. (За власними спогадами Д. Павличка, він був єдиною україномовною дитиною у класі, хлопець із задоволенням декламував українською мовою тексти класиків літератури. Мова – це духовна коштовність, вона робить народ народом, відчиняє двері до скарбниць людської душі. Це духовний заповіт, який
… у спадок віддали мені
Мої батьки і предки невідомі,
Що гинули за неї на вогні, –
Напише поет у своєму вірші “О рідне слово, хто без тебе я”. Д. Павличко створив чимало ліричних віршів, де розкрита морально-етична
II. Творча співдружність Д. Павличка і О. Білаша. (Ця співдружність породила багато пісень. Понад півтора десятка чудових романсів і пісень створив О. Білаш на тексти книжки “Таємниця твого обличчя”. Незмінною популярністю в слухачів користується чудова мелодія “Явір і яворина”, яка нагадує народну пісню.
Багато пісень, присвячених коханню:
III. Оригінальне слово про кохання. (Тема кохання, болісного, жагучого, драматично гострого – одна з характерних для поета. Захоплення жіночою красою, палкий жаль за втраченим коханням, вибагливість в інтимних стосунках – такі почуття проймають цикл поезій “Пахощі хвої”.
Ця тема пізніше продовжена в книзі “Гранослов” і найглибше розроблена в збірці “Таємниця твого обличчя”. “Вічна” тема знаходить в особі Д. Павличка свого неповторного співця. Неможливо не помітити, яким сильним струменем б’є фольклорна традиція, як оживають у віршах пісенні образи-символи:
Я стужився, мила, за тобою,
З туги обернувся мимохіть
В явора, що, палений журбою,
Сам-один між буками стоїть.
Цей народнопоетичний мотив звучить у поезії “Я стужився, мила, за тобою” і дає автору можливість створити власний символ: біль за милою заговорить мелодією скрипки, зробленої з “його журби”.)
IV. “Два кольори” – дві тривоги про батьків і дітей. (Поезія “Два кольори” – твір емоційно-роздумливої лірики. Чимало років спливло відтоді, як двома кольорами вишивала мати сорочку для сина, який “малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами”. Немало тих шляхів пройдено від юної весни до днів передосінніх.
Два кольори – це тривоги про сучасне й майбутнє. Вони, як живі джерела, що передають від покоління до покоління скарби і багатство пам’яті свого роду, бо саме вони духовно єднають людину з рідною землею.)