У суперництві за Владимир і за великокнязівське звання верх взяли нащадки Олександра Невського…після смерті батька, він їздив у Сарай на уклін до підкорювача країни, де, швидше за все, просив також ярлик на Владимир. З невідомої причини монголи довірили Владимир молодшому братові Невського, а самому йому дарували ярлик на Київ і Новгород. Він виждав час і через десять років, в 1252 р., зумів умовити хана змінити рішення.
За допомогою доданого йому ханом війська він захопив Владимир, ськинув свого брата й прийняв звання великого князя. Наступне
Після смерті Невського в 1263 р. монголи кілька разів відбирали Володимира в його нащадків і передавали його по черзі князям Тверським… і Нижегородським; однак потомству його завжди вдавалося забрати місто назад, і, зрештою, воно зробило Владимир і великокнязівське звання спадкоємною власністю, вотчиною свого будинку.
Невський і нащадки його були зобов’язані своїм успіхом хитрій політиці стосовно завойовника. Золота Орда,
Ординські збирачі данини (“баськаки”) і переписувачі, супроводжувані більшими дружинами, викликали більшу ворожість у народі й провокували повстання, що придушуються монголами з великою жорстокістю, але, проте, що знову повторювалися. … зрештою вони вирішили, що краще самих росіян справи ніхто не робить. Невський, а тим більше його спадкоємці, цілком відповідали цьому завданню…
З найбільшим успіхом коллаборационистськую тактикові використовували родичи Олександра Невського, що сиділи в Моськовській долі… Доля цей був викроєний в 1276 р. для сина Невського Данили Олександровича. Синові Данили Юрію в 1317 р. удалося домогтися руки ханської сестри й на додачу права на Володимирське князювання.
Вісім років через він був убитий сином князя Тверського, якого монголи стратили по научению Юрія; слідом за цим Моськва (втім, без Володимира й без великокнязівського звання) перейшла до його молодшого брата Іванові Даниловичу…
Новий володар показав себе надзвичайно обдарованим і безпринципним політиканом. По підрахунках одного дослідника, він провів більшу частину свого правління або в Сараї, або по дорозі туди, із чого можна зробити висновок про розмах його сарайських інтриг. Будучи спритним ділком (у народі його прозвали Калитой – “грошовою сумою”), він нажив досить по тимі часам значний стан. Чимала частка його доходів надходила від дорожніх зборів, якими він обкладали людей і товари, що перетинають його володіння, що осідлали кілька торговельних шляхів. Ці гроші дали йому можливість швидко виплачувати не тільки свою частку данини, але й покривати недоїмки інших князів.
Останнім він позичав гроші під заставу їхніх доль, які іноді забирав собі за борги. Бідність російського землеробства і його ненадійність вносила в життя середнього питомого князя-данника чималий елемент ризику, віддаючи його на милість свого найбагатшого родича.
Самим серйозним суперником Івана… був князь Тверськой… В 1327 р. жителі Твері обурилися проти монголів і вирізали групу високих сарайських чиновників, присланих для нагляду за збором данини. Небагато похитнувшись, тверськой князь устав на сторону повсталих. Як тільки звістка про це досягла Івана, він помчався в Сарай. Вернувся він на чолі об’єднаного монгольсько-татарського карального війська, що так розорило Твер, а на додачу й чималу частину Середньої Росії, що цей край не зовсім оправився від руйнування й піввіку через.
У нагороду за вірність монголи подарували Іванові великокнязівське достоїнство й призначили його генеральним відкупником по зборі данини у всій Русі…
Таким чином, Моськва поступово ізолювала своїх суперників і вибралася на перший план як посередниця між завойовником і його росіянами підданими.
(Із книги Р. Пайпса “Росія при старому режимі”)
Колабораціоніст – людина идущий на угоду із завойовником його країни.
Сарай – столиця Золотої Орди.
Насонов А. Н. Монголи й Русь. М.-Л., 1940. С. 110. (Виноська Пайпса)
Пайпс Р. Росія при старому режимі. М., 1993. С. 85-87.