Олександр Довженко – людина, щедро обдарована багатогранними здібностями й талантом. Сьогодні ми навіть вагаємося, кому надати перевагу – Довженкові як творцеві прекрасних кіноповістей чи авторові захоплюючих філософських щоденників, у яких він замислюється над красою і щастям людини на оновленій землі. Довженко писав також оповідання та публіцистичні статті. У всіх жанрах, в яких він виступав, був однаково глибоким і ніжним, мудрим і сміливим, художником і громадянином. У його творах ми бачимо всю велич і красу народної душі. “Я
Ціми словами з автобіографії він оспівує свою рідну Україну. Змалював її пастельними, м’якими фарбами в “Зачарованій Десні”, грізними блискавками накреслив у “Україні в огні”.
Кожний рядок “Зачарованої Десни” пронизаний глибокою любов’ю до України. Що це за кіноповість? Картини дитинства, світ очима малої людини, яка ще навіть не встигла ознайомитися з цим світом, для якої навіть смерть – це радість. “Яка то радість, коли помирає прабаба!” Маленька людина та світ дитинства – великий, таємничий, зелений, буйний.
Допитливий малий Сашко,
З поетичною силою і пафосом оспівує письменник людей праці – величних і прекрасних у своєму трудовому таланті, у своїй моральній чистоті. Це “малесенька і прудка” прабаба Марусина, в устах якої прокльони перетворювалися на чарівні пісні, мати, яка любила “саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”. Адже найсильніше і найкраще народне поняття про естетичність втілилося в образі батька – людини надзвичайної талановитості. Він змальований з епічним розмахом, як зображують народних героїв, і з ліричним щемом синівської любові. Батько для Довженка ідеал трудівника землі: “Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив.
Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку. Тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив!
Як вправно робив, який був дужий і чистий”. Образ батька Довженко підносить до вселюдського ідеалу, хоч його життя було нелюдське, злиденне: “Одне в батька було некрасиве – одяг”.
Ще один образ людини праці вимальовано в “Зачарованій Десні” – це дядько Самійло, “великий косар”. “Орудував він косою, як добрий маляр пензлем, – легко і вправно. Коли б його пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша”.
Як уособлення народної мудрості виступає у повісті дід Семен – лагідний, працьовитий, залюблений у вічне слово, такий собі народний філософ, що “прожив під сонцем коло 100 літ… ніколи не ховаючись в холодок”.
Усі ці образи трудівників і філософів несуть у собі думку про невичерпність і життєдайність народного джерела, про безсмертя народу.
Важливу роль у повісті відіграє природа, нерозривно пов’язана з життям людей. Картини сіножаті, нічного зоряного неба сповнені веселощів, пройняті трепетною закоханістю у рідний край, у його красу.
Своєрідним символом – рікою життя проходить через повість образ зачарованої Десни. Не можна без хвилювання читати Довженків образ рідної річки: “Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя”.
Мовчазна бесіда коней підслухана малим хлопцем, це вміння він перейняв у діда, образні прикмети народних вірувань, звичаїв, забобонів, що надають повісті національної своєрідності й колориту, казковий образ яблунатого коня, про якого наспівали малому хлопцеві колядники – все це чарівний світ фантастики, що своїм корінням сягає у глибину народної уяви.
Історія літератури знає чимало творів про дитинство, про вихован ня почуттів. Олександр Довженко зробив у цю скарбницю свій внесок, і його повість про народження великого митця перетворилася на гімн рідному народові, його працелюбству, мудрості, силі, невичерпній життєвій енергії.
О. Довженко великий не тільки як режисер, а й як публіцист і письменник, автор багатьох чудових творів, як-от: “Повість полум’яних літ”, “Україна у вогні”, “Поема про море” та інші. Серед творів, що виникли після Великої Вітчизняної війни, одне з найпочесніших місць посідає його повість “Зачарована Десна”.
Вихований у любові до праці, письменник усе життя звеличував її, бачив щастя людей і їхню красу саме в труді.
У своїй кіноповісті письменник змальовує наддеснянських селян, які становлять узагальнений образ дореволюційного українського селянства з його високими повсякденними буднями. Дорогі Довженку земляки – працьовиті, сильні фізично, мудрі життєлюби, хоча й жили у великих злиднях. Нелегка доля випала Сашковому батьку, який багато “землі виорав” і “хліба накосив”, але так і не міг у дореволюційні часи вирватися з кайданів бідності.
Через це і Бога прокляв, і попа вигнав з двору, і “зневажав начальство і царя”.
З любов’ю говорить Довженко про свою матір, яка любила “саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”. Образ матері постає перед нами як взірець працьовитості і доброти.
У нелегкій праці пройшло життя діда Семена, “схожого на Бога”… Він “прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок”, пахнув “теплою землею і трохи млином”.
Захоплено пише автор про чудесний талант косаря дядька Самійла. Сусіди забули його прізвище і звали просто косар. Він так вправно володів косою, що міг би за добрий харч обкосити всю “земну кулю”. Тут у художній формі звеличено руки селянина, які символізують працьовитість усіх хліборобів.
А коротконогий мисливець Тихон Бобир, що, йдучи на полювання, забув дома курок від рушниці уособлює добродушність і лагідність селянської натури.
Живучи в нестатках, б’ючись за копицю сіна, як бувало у родині малого Сашка, хлібороби, проте, високо цінували людську гідність, чесність, роботящі руки, поетизували працю, яка виступала головним критерієм моралі селянина.
Винятково важливу роль у повісті відіграє природа, нерозривно пов’язана з життям людей. “Жили ми в певній гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою. І хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя”.
Отже, кіноповість “Зачарована Десна” – це гімн людині праці, яка своїми руками вирощує хліб і створює всі земні блага. Заклик любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою й щасливою, не забувати, якого ти кореня і що дав тобі твій народ та батьки, щоб ти став гідним сином їх, – така ідея кіноповісті “Зачарована Десна”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)