ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ
Кожній людині властиво помилятися, але нікому, крім дурнів, не властиво бути впертим у помилці (Аристотель)
Я повністю погоджуюся зі словами древнього мудреця Аристотеля про те, що кожна людина має право на помилки, але тільки дурні не визнають їх.
“Не помиляється той, хто нічого не робить”, – ці слова ми часто чуємо від батьків і вчителів, які заохочують підростаюче покоління до дії, до прийняття рішень.
Юність – це час, коли кожен з нас повинен сформулювати і сформувати життєві плани, реальні,
Про одного із таких “заточених” на результат людей я хочу розповісти.
Денис – молодший син відомого в місті лікаря. Хлопець живе у достатку, але вже після восьмого класу кожного літа підробляв, не стільки заради грошей, скільки заради того, щоб мати змогу щось купити батькам чи старшій сестричці.
З дитинства Денис
Вони бачили, як Денис ставиться до майбутньої професії, а тому відмовилися від своїх амбітних планів мати в родині геніального артиста. Батьки визнали свою помилку, пішли назустріч уподобанням своєї дитини, а натомість отримали задоволення від вдячності сина, взаєморозуміння і злагоду в сім’ї.
Людям властиво помилятися, але уміння визнавати помилки – ознака розуму. Дурень же ніколи не визнає, що прийняв неправильне рішення. Упертість, невміння чи відверте небажання погодитися з правильною думкою може призвести до фатальних наслідків.
Яскравим прикладом людини, яка не вміє визнавати своїх помилок, є головний герой роману Валер’яна Підмогильного “Місто” Степан Радченко. До Києва хлопця привели благородні наміри: вивчитися й повернутися назад, у село, щоб змінити там життя, але невдовзі він вирішує залишитися, щоб улити в місто “свіжу кров села, що змінить його вигляд і істоту”. З часом Степан отримав усе: хорошу роботу, гроші, квартиру, славу.
Але він не отримав головного – душевного комфорту, бо ніколи не визнавав своїх помилок ні у ставленні до друзів, ні у стосунках із жінками. Місто тисне на нього своїми законами, вимогами, але він уже не в змозі відмовитися від його спокус.
Життя Степана Радченка в місті – це суцільна помилка, яку він ніколи не визнає, а, навпаки, усім, і в першу чергу собі, доводитиме, що він завойовник.
Останній штрих у романі – натяк на сюжетну відкритість. Тому уважний читач може домислити продовження твору. Я думаю, Радченко так і не визнає своїх помилок, а тому буде почуватися справжнім дурнем, який ходив манівцями і занапастив своє життя.
Більшість своїх помилок людина може виправити, якісь достатньо визнати, щоб більше не повторювати. І лише справжній дурень уперто йтиме вперед, наступаючи на ті ж граблі, розбиваючи лоба, відкидаючи всяку можливість сказати: “Я визнаю свої помилки”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)