ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ (1819-1897)
Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 липня 1819 р. на хуторі поблизу містечка Вороніж Чернігівської губернії (тепер Сумська область) у сім’ї заможного козака. Навчався у Новгород-Сіверській гімназії та в Київському університеті. Учителював переважно у дворянських училищах та гімназіях.
Кілька років перебував на державній службі у Варшаві, подорожував країнами Західної Європи. Був заарештований за причетність до справи Кирило-Мефодїївського товариства.
Звільнившись після кількарічного адміністративного
Байрона, Й. Гете, 13 п’єс В. Шекспіра. Цикл творів російських поетів він назвав “Переспіви з великоруських співів”. Заслуга П. Куліша в тому, що він намагався передати як зміст, так і форму творів зарубіжних класиків. І. Франко вказував, що
П. Куліш був першим перекладачем Біблії українською мовою.
П. Куліш водночас займався видавничою діяльністю, був активним співробітником в українському журналі “Основа”. Останні роки життя провів на власному хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Тут і помер 14 лютого 1897 р.
Літературну діяльність Куліш розпочав у 40-х рр. Виявив себе як талановитий поет, прозаїк, драматург, майстерний перекладач та проникливий літературний критик. У прозі Куліша центральне місце посідає Історичний роман “Чорна рада. Хроніка 1663 року” . Перший варіант роману ( 1846 р. ) не був вчасно опублікований через арешт письменника.
Нова редакція “Чорної ради” побачила світ 1857 р. Використавши історичні свідчення з літописів Самовидця та Григорія Грабянки, осмисливши матеріал козацьких записок, письменник на основі українського історичного матеріалу створив роман вальтер-скоттівського типу.
Куліш є автором поетичних збірок “Досвітки” , “Хуторна поезія” , “Дзвін” . Значний інтерес становлять його переклади зі світової поезії, що увійшли до посмертної збірки “Позичена кобза” . Велике історико-літературне значення мають критичні праці Куліша, позначені аналітичною глибиною та масштабністю філософських узагальнень.