“Кому на русі жити добре”

…Велике щастя випадає на частку тих, які ще в ранній молодості знаходять самих себе й свої основні цільові устремління. Г. Кржижановский Микола Олексійович Некрасов – чудовий російський поет, добутки якого присвячені народу. З дитинства ми зачитуємося його віршами про селянських дітей, про російських жінок, міську бідноту, про природу. Ідуть роки, ми взрослеем, але Некрасов залишається поетом, до добутків якого вертаємося знову й знову, відкриваємо для себе ще не прочитані поеми, вірші, пісні улюбленого автора. У творах Некрасова ми чуємо

сумні ноти безвихідності, туги.

Вони тривожать душу, змушують пристальнее вдивлятися в себе й навколишній світ. Ярославська земля, що стала “малою Батьківщиною” для поета, відклала відбиток на всі нього творчість

Дитинство Некрасов провів у селі, на березі Волги, у маєтку батька-кріпосника. Спілкуючись із селянами, він убрав у себе доброту, щирість, широту душі російського народу. Добре знаючи життя про стых людей, поет перейнявся їхніми насущними проблемами.

А потім щиро й чесно повідав у своїх добутках про важку народну частку. Його вірші були протестом проти безладь, що панують у країні

Чесно

й відкрито в поемі “Кому на Русі жити добре” заявляє Некрасов про безправ’я, про бешкетування, про наругу над людським життям. Початок добутку нагадує мені своїм зачином давньоруську билину. Дійсно, чим не казка: У якому році – Розраховуй, У якій землі – Угадуй. На стовповій доріженьці Зійшлися сім мужиків… Але таке враження складається тільки при читанні прологу.

Ніж далі рухаємося ми із шукачами щастя, тим частіше зіштовхуємося із суворою дійсністю Росії другої половини дев’ятнадцятого століття. Які ж погляди на благополуччя в наших мандрівників?

Одні вважають щасливими попа, чиновника, інші – поміщика, пануючи… Суперечка мужиків показує, що в них немає єдиного поняття про щастя. Першої ж зустрічі вносять сум’яття в душі наших мандрівників: не живе краще їх священнослужитель, хоч їсть ситніше: …У глуху ніч осінню, Узимку, у морози люті, И в повіддя весняне – Іди куди кличуть!.. Який попові спокій?.. Треба черги нових розчарувань.

Скільки їх тут був “щасливих”: і Єрмил Гирин, і Матрена Тимофіївна, і Яким Нагой. Але життя їх здається безтурботної тільки для стороннього спостерігача

Хто краще може розповісти про себе, як не вони самі? Але немає в їхніх оповіданнях радості, повна негодами життя простої людини, багато горя приховує в собі душу людська. Зі співчуттям розповідає Некрасов про людей, що помилково вважають себе щасливими й готових за “чарку горілочки” повідати перехожим про своє життя

Як багато їх, “благополучних”! Але в чому ж їхнє щастя? У смерті, що не торкнула оповідача, але унесшей з життя близьких йому, у незвичайній силі, якою користується хитра людина, а з богатиря всі соки вичавлює, або в горілці, що дає забуття від справ мирських: 274 – А в тім, по-перше, счастие, Що у двадцяти боях ” Я був, і не вбитий! Оповідання про Єрмила Гирине показує мандрівникам, що не там вони щасливого шукаються

На тлі селянського миру виділяються окремі яскраві образи. Такий, наприклад, Єрмил. Усе, що він робить, чим живе, спрямовано на пошуки щастя народу. Гирин чесний із селянами, шанує давньоруські звичаї

Здається, що це казковий герой, що діє в народному середовищі в нелегке для неї час. Все краще, що є в Єрмилі Гирине, приковує до себе увага навколишніх, змушує їх полюбити цієї людини: Мав він усе, що потрібно Для щастя… &;#8216;. …Пошана завидний, щирий, ., Не куплений ні грошима, Ні страхом: строгої правдою, Розумом і добротою! Поступово в мандрівників складається єдине поняття про щастя й про щасливу людину. Не варто шукати благополуччя в особистому житті, немає його там: до такої думки приводить нас Некрасов.

Тільки в пошані в народу можна знайти щире блаженство, хоча ніяких матеріальних благ це людині не приносить, крім ім’я “народного заступника”, сухоти й Сибіру. Авторська позиція поступово стає й світоглядом мандрівників

Некрасов малює образ інтелігента, що присвячує життя служінню народу: Іди до принижених, Іди до скривджених – Будь першим там! У боротьбі за народне щастя Гриша Добросклонов знайде зміст свого життя. До цієї думки підводить нас автор наприкінці добутку.

Тільки в безкорисливому служінні народу поет бачив сенс життя й щире призначення людини. Кращими рисами борця за народне щастя він наділяє Гришу. Важка дорога “народного заступника”, але: …по ній ідуть Лише душі сильні, Велелюбні, На бій, на працю… На місці Добросклонова може виявитися будь-яка чесна людина, треба тільки любити свою Батьківщину й поважати народ: З любов’ю до бідної матері Любов до всієї вахлачине Злилася, – И років п’ятнадцяти Григорій твердо знав уже Що буде жити для щастя Вбогого й темного рідного куточка.

Твір Некрасова “Кому на Русі жити добре” актуально й у наші дні. Проходять роки, переміняються часи, летять місяці, тижні, дні, а людина, що живе на землі, прагне на щастя, хоче знайти його, а чи знаходить? Немає в нас рівноваги душі, необхідного для цього стану, а щастя усе більше асоціюється зі словом “гроші”.

Однак я вірю, що коли-небудь ми довідаємося щире блаженство. Для мене поняття “щастя” складається з декількох складових – це вміння знайти своє місце в житті, займатися улюбленою й цікавою справою, жити насиченим життям і усвідомлювати себе часточкою нашого миру, що перебуває в гармонії з навколишньою природою. І мій улюблений поет підтримує мене в цьому переконанні: Не може син дивитися спокійно На горі матері рідний, Не буде громадянин гідний До Вітчизни холодний душею, Йому немає горше докору… Іди у вогонь за честь Вітчизни, За убежденье, за любов…