Із трьох стильових напрямків, кот. панували в західноєвропейській лит-рі 17 в. (класицизм, барокко, ренесансний реалізм), у Франції, як у жодній країні, восторжествував класицизм. Франція дала класичні зразки літератури цього напрямку. КЛ досяг тут своєї вищої досконалості. Франц. классицисти зуміли сполучити досвід античної лит-ри з національними традиціями свого народу, що не вдалося зробити классицистам інших країн
КЛ у Франції став офіційним художнім методом, визнаним урядом. Король і пануючий стан заохочували поетів і художников-классицистов.
Створив Академію для спостереження за художньою дисципліною письменників. Ця Академія піддала ретельному аналізу трагедію “Сид” Корнеля. Академія повинна була допомогти створити загальнозрозумілу, єдину мову, але Мова не може бути створений тим або іншому урядовому органу, його створює народ.
Спочатку створилося як би дві мови – на одному говорили, на
Друга причина, що обумовила розквіт у Франції КЛ, є те надзвичайно важлива обставина, що філософська основа його художнього методу знайшла підтвердження у філософії Декарта (вершина філософської думки фр. народу). Декарт – головний філософський наставник фр. классицистов. Раціоналізм став чільною якістю классицистического мистецтва. Декарт – засновник раціоналізму, тобто такого напрямку у філософії, що шукало істину не в досвіді, а в розумі. Розум – єдине джерело істини.
Думка – пануючий Эл-т иск-ва.
Орієнтація классицистической теорії на античність тягла художників до вивчення й використання досвіду античних майстрів. У Творчості писателей-классицистов ми зустрічаємося з найглибшими реалістичними прозріннями, головним чином в області психології людини (трагедії Корнеля, Расина, комедії Мольера, творчість Ларошфуко). Классицисти звузили рамки реалістичного бачення миру, підкорили зображуваний мир заздалегідь узятої теоретичної тенденції, змусили художника відбирати життєвий матеріал і організовувати його по строго встановлених принципах. Талановиті драматурги – Корнель, Расин, Мольер – уміли в межах тенденційності образа бути правдивими, але нормативність естетики класицизму все-таки обмежувала їх творчі можливості
Основні принципи КЛ. Абсолютність ідеалу прекрасного, необхідність наслідування. Строго регламентована ієрархія літературних жанрів (епопеї, трагедії, комедії й ін.), установлювалися точні границі кожного жанру, його особливості. Важливий елемент в естетиці КЛ – вчення про розум як головному критерії художньої правди.
Художні образи Кл-ої лит-ри створювалися по холодних розрахунках розуму, у них підкреслювалися загальні, універсальні “вічні” риси. Классицистам невідомий був закон про те, що художньому образу необхідний елемент одиничності, випадковості. Теоретики КЛ думали, що елементарні вимоги розуму зобов’язують драматурга вкласти всю дію сценічної події в рамки 24 годин і представити його відбувається на одному місці. Правило трьох єдностей – часу, місця й дії
Теоретиком французьких классицистов був Буало (“Поетичне мистецтво” 1674).
Ларошфуко (La Rochefoucauld) Франсуа де (15.9.1613, Париж, – 17.3.1680, там же), герцог, французький письменник-мораліст. Брав участь у палацових інтригах проти А. Ж. Ришелье, примкнув до Фронди. У своїх “Мемуарах” (1662, повністю виданих 1817), що висвітлюють події 1624-52, написаних з позиції фрондера-аристократа, виступив супротивником абсолютизму.
Головний твір Л. – “Міркування, або Моральні виречення й максими” (1665, росіянин переклад 1959) – філософський підсумок його спостережень над вдачами сучасного йому французького суспільства. Головними рушійними силами поводження людини Л. уважає себелюбність і егоїстичний розрахунок (“інтерес”). Ця ідея, висловлена Т. Гоббсом і досить розповсюджена в багатьох мислителів тієї епохи, здобуває в Л. особливу новизну завдяки його тонкому психологічному аналізу вдач французької аристократії й насамперед тих свідомих, а частіше несвідомих вивертів, за допомогою яких справжні мотиви й інтереси маскуються фіктивними етичними ідеалами. Л. – майстер афористичного стилю
Паскаль Блэз [Blaise Pascal, 1623-1662] – французький письменник, мислитель і вчений. Р. у сім’ї голови Клермонтского суду, учен-математика. В 16 років уже написав трактат про конічні перетини, що здивував Декарта, згодом зробив великі відкриття в області математики й фізики; ретельно займався філософією. Декарт і Монтень сильно вплинули на нього; однак він не був удоволений їхнім скептицизмом і раціоналізмом, тому що шукав істини, що відповідають не тільки розуму, але й серцю.
Це привело його до релігії. Останні роки життя прожив у янсеністській громаді Пора-Рояль, віддаючись аскетичним самокатуванням
“Думки” (Pensées, 1-і изд., 1670) – збірник афоризмів релігійно-філософського змісту, точний текст к-рих був відновлений тільки в 1843 Віктором Кузеном. Основне завдання цих релігійно-філософських фрагментів – установивши безсилля й одночасна велич розуму, що усвідомить свої слабості й недосконалості, знайти вихід із цього протиріччя в християнському вченні про людину. П. намагався виправдати християнство в його янсеністському розумінні й примирити протиріччя між розумом і вірою.
Подібно “Провінційним листам”, “Думки” П. – добуток не тільки філософа, але й художника. Віруючий християнин і містик, П. у той же час реаліст по своєму творчому методі, по своєму прагненню осягнути об’єктивну дійсність і природу людини у всій її суперечливості й конкретності
(1 votes, average: 5.00 out of 5)