Казка про яян скорочено – Емма Андрієвська

Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються. Пастушок підійшов до найближчого чоловіка, який порпався з кельмою серед купи каміння, й запитав, що це за місто, хто його мешканці й чи не можна було б щось попоїсти, бо він дуже зголоднів, наче кілька днів пролежав без їжі. Однак на запитання пастушка ніхто

навіть не глипнув у його бік, дарма що козопас обійшов мало не все місто.

Врешті вже зовсім зневірившися, що хтось дасть йому туї’ бодай окрайчик хліба, пастушок набрів на кволого дідуся, що порався біля найнижчої, напівзруйнованої вежі, й повторив своє запитання. – Тут живуть самі яяни, – відповів нарешті старий. – Кожен яянин знає тільки своє “я” і тому запитань іншої людини просто не чує. Я ж почув тільки тому, що мене здолали немощі, і внутрішні підпори, які досі тримали мене, як вони тримають усіх яян цього міста, передчасно струхли й завалилися, як і моя вежа, направити яку мені бракує сил.

Виявилося,

що яяни живуть лише власним “я”. Хлопчик захотів вийти з міста, але дізнався, що, хоча місто має брами, яяни не можуть вийти, бо не можуть сказати слова “ти”, яке їх відкриває. – Я спробую, – мовив пастушок. – Ходімо разом, бо я тобі дуже вдячний на пораду, в мене померли батьки, і я хотів би подбати про тебе. – Я вже застарий, і ноги вже не тримають мене.

– Я візьму тебе на плечі, і ми разом подамося далі. – Я не пристосований до іншого світу, і час, відпущений мені вищими силами, добігає кінця. – Я хочу, аби ти бодай перед смертю дихнув свіжим повітрям, – мовив пастушок, обережно садовлячи собі старого на плечі й простуючи до найближчої брами.

Перед брамою він низько вклонився й промовив: – Вельмишановна брамо, чи була б ти така ласкава й випустила нас на волю, бо тільки ти можеш нас випустити. І брама вперше за все своє існування навстіж відчинилася, адже ніхто до неї так не промовляв, хоч цього вона чекала відтоді, як її вставили в мури цього міста, і пастушок побачив себе серед знайомих скель. – Тепер ти бачиш, який гарний цей світ! – вигукнув козопас й торкнувся старого, аби обережно зсадити його з плечей на землю.

Та замість дідуся він намацав тільки мішок, по гузир наповнений самоцвітами.

VK. init({apiId: 2798153, onlyWidgets: true}); VK. Widgets. Comments(“vk_comments”, {limit: 20, width: “790”, attach: “*”});


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Казка про яян скорочено – Емма Андрієвська